2692 відповідей у цій темі

[romoksana]

Дочитала книгу Кена Фоллета ''Столпы Земли''. Враження, в цiлому позитивнi, але € багато але. Перше з них, чому ця книга, а не Умберто Еко '' Iм'я рози'' на 33 мiсцi в рейтингу ввс. Так добротний роман про середньовiччя, церкву i свiтську владу, але без того глибинного змiсту, що дав Еко. По-друге, детально прописанi сцени iз будуванням церков з одного боку дратували, бо враження нiби автор ознайомився з цим в якiйсь iсторичнiй монографii, а тепер доносить нам. По-трет€, дуже вiльна гра з становими кордонами, тут вiн граф, тут волоцюга, тут купець. Не було такого, навiть в позiрно вiльному 12 столiттi. Окрiм того, я пригадую, що з дитинства любила iсторичнi романи, але цей роман дитинi читати не можна. Занадто смачно прописанi cцени сексу, згвалтувань i вбивств, iнколи занадто аж хотiлося перегорнути сторiнки. Так, що недарма з нього роблять серiал, для того воно саме то, а для читання - на раз. Не найкраща книга для мене, хоча захопливо читати бо динамiчна.

[Осьминожка]

Пішов з життя один з найулюбленіших письменників мого дититнства -  Всеволод Нестайко(((( Вічна пам'ять http://bukvoid.com.u.../17/000627.html

 

Тільки-но прочитала в неті. Це і мій один з  улюбленних письменників. Школа...Його твори відносять до найвидатніших творів світової дитячої літератури.

[Polinka78]

 Наталя Гурницька "Мелодія кави y тональності кардамону". Як я, кавоманка, могла пройти мимо книги з такою назвою?) на жаль, мої очікування не справдилися і на мене чекав примітивний сентиментальний романчик( Не знаю, чи це рекламний трюк, чи і справді авторка писала роман 10 років, але, особисто я, дуже  сподіваюся, що він не ввійде в історію укр літератури. Насамперед, хочу відзначити, що використовувати в романі, який претендує на звання " інтелектуального, жіночого і чисто українського роману", лексику дешевих любовних романів якось не комільфо і не зовсім відповідає епосі. Хоча можливо це якийсь новаторський літературний прийом, щоб відобразити ницість львівський шляхтян. Ще про Львів, це теж скоріше за все замануха для читачів, бо як такої атмосфери Львову немає, на його місці могло бути будь-яке інше місто, це нічого б не змінило.

По-друге, на мою думку, перестаркуватий ловелас, якому захотілося спробувати молодого тіла і наївне дівча (яке в деяких ситуаціях поводить себе зовсім не наївно) аж ніяк не підходять під опис "забороненого кохання". Ще багато інших моментів, але то таке, бачили й гірше).

Мій висновок: звичайний бульварний роман,з претензією на історично-романтичну сагу.

Катарина Масетти "Парень с соседней могилы". Ось на таку книгу я чекала - легку, захопливу, з гумором. Після важкого робочого дня - якраз те що треба) Нетипова історія намагання побудови відносин між двома протилежностями і що з цього вийшло. Мене так захопила книга, що я вирішила подивитися фільм. В результаті, знайшла його тільки шведською, так і дивилася)))) нічого так пішло. Тим, хто шукає легку і ненав'язливу книгу - рекомендую. 

"Семейная могила" - продовження попередньої книги. Можна охарактеризувати як "що буває після хеппі енду"). Щоб підтримати інтригу скажу, що в цій книзі новостворене сімейство підготувало читачам чимало сюрпризів  .

"Не плачь, Тарзан". Ще одна книга цього автора, але це вже не продовження попередніх. Теж нічогенька історія, тільки, як на мене, занадто карикатурно виписані персонажі. Любовний трикутник, нерозділене кохання, трохи гумору і інтриги - ось коротко про цю книгу.

Прочитала у Роздобудько про її подругу, Галину Вдовиченко, і вирішила пошукати, що в неї вийшло, ще не прочитане мною. Отже,

"Купальниця". Не сказати що книга погана, ні, вона читається легко і невимушено. Можливо, якби мені було років 15, я б нею зачиталася, але в моєму сьогоднішньому віці можу сказати тільки одне "Не вірю"). Я завжди скептично сприймаю книги, в яких головна героїня, вчора ще забита наївна дівчина з глухого села, приїхавши в місто стає такою пробивною, розумною, здібною, талановитою і взагалі, супер-жінкою. Але хочеться відмітити приємну мову автора і такий же приємний стиль.

Друга книга, "Бора", сподобалася більше. Місцями містична розповідь про залишений в спадок будинок, якій став пристанищем самотніх або покинутих непризволяще живих створінь. Їх звели докупи різні обставини, але кожен в свою чергу знаходить своє щастя, кожному своє. Некваплива і витримана позитивна книга, бонусом ще йдуть кілька історій про Львів. Меніа ця книга добре лягла на душу).

[Мама Лена]

Оля,з якого ресурсу ти зараз качаєш книги? Дуже давно не скачувала і ось виявилось,що Флібусту наче прикрили(

[Polinka78]

Оля,з якого ресурсу ти зараз качаєш книги? Дуже давно не скачувала і ось виявилось,що Флібусту наче прикрили(

Лєн, я вже давно і все скачала))) якщо щось не знайдеш - пиши, я скину.

[smakovska]

Оля,з якого ресурсу ти зараз качаєш книги? Дуже давно не скачувала і ось виявилось,що Флібусту наче прикрили(

Пробувала через проксі?

http://proxy.flibusta.net

Деякі книги дійсно скачати ніяк, так як "доступ к книге ограничен по требованию правоторговца", але якщо книга не свіжовидана, то, скоріш за все, її вийде скачати.

[nana]

Оля, я всегда  жду твои отзывы. Книги Фени Флегг меня "затянули" (прочитала все, что смогла скачать))).

[Светлана]

Бен Элтон Два брата

24 февраля 1920 года в Берлине рождаются два младенца, которым суждено стать братьями. В тот же день в Мюнхене создана Национал-социалистическая партия. Пауль и Отто неразлучны и оба похожи на своих еврейских родителей, хотя совсем не похожи друг на друга. Они и не догадываются, что один из них приемыш, — более того, не еврей. Их отец играет по джазовым клубам, мать лечит больных, жизнь в Германии, еле приходящей в себя после Великой войны, потихоньку налаживается. Братья вместе растут, вместе дружат с одной девочкой, вместе влюбляются в другую. Но когда к власти приходят нацисты, жизнь меняется необратимо и страшно: в кошмарной стране внезапно важнее всего оказываются кровь и происхождение. Бен Элтон — британский писатель, режиссер, сценарист ситкома «Черная Гадюка» и создатель мюзикла «We Will Rock You» — написал пронзительный и честный роман по мотивам истории своей семьи. Как и в жизни, здесь есть смех и слезы, нежность и злость, верность и предательства. Это история о том, чем готовы пожертвовать люди ради выживания — своего и тех, кого они любят. Что им делать с каждодневной ненавистью, с неотступной памятью, с неутихающей болью — и как из этого всего порой прорастают одиночество, страх и жестокость, а порой — доброта, мудрость и счастье.

 
Наткнулась совершенно случайно, начала читать и просто не смогла оторваться. Читается очень легко, на одном дыхании. Что важнее, сохранить достоинство или выжить любой ценой? В общем, советую, очень. 

[Светлана]

Целый день думала  о книге. Вот только собрала мысли в кучку. Вроде и не сильно загружена подробными описаниями того страшного времени, тем не менее вся история просто стоит перед глазами. Невозможность поверить в абсурдность происходящего, надежда, что все это скоро закончится и хуже уже просто не может быть. Толпы людей, когда-то вполне доброжелательных, готовы разорвать человека просто потому, что он еврей.  Как быстро можно зазомбировать людей, сплотив их идеей, что во всех бедах виноваты евреи. Как быстро можно изменить все систему ценностей человека, превратив его из интеллигента в орущее быдло.  Как меняет людей уверенность в своей безнаказанности.  И на фоне этого безумия братья дружат, влюбляются, идут на Поступки ради любимой и семьи. 

 

Spoiler

В комментариях к книге прочитала о неожиданном финале, поэтому предполагала, что в Берлине все-таки была Дагмар. Но никак не ожидала, что она окажется такой подлой. По сути из-за нее погиб Пауль и Зильке тоже. Отто всю жизнь не позволял себе быть счастливым. Можно ли оправдать подлость желанием выжить? Но не смотря на все ее старания, ее жизнь закончилась на тротуаре возле универмага. Вполне заслуженно

[Асмо]

А я прочитала очередную книгу Макса Фрая и опять не могу понять, чем она отличается от остальных. Атмосфера классная да, для меня загадка, как можно писать сколько всего, а ощущение будто одно и тоже. Каждый раз берусь за очередную часть немного нехотя. Мне вот интересно, они абсолютно все такие, или хоть некоторые выделяются.

[romoksana]

Я люблю Фрая, € винятки, але, в цiлому, подобаеться. На мою думку, Стиль такий, подiбностi, вибраний, щоб затягти читача в iлюзорний свiт, авторка створила свiй '' свiт павука'', але ця подiбнiсть не стае одноманiтнiстю через фантазiю та юмор.

 

А я мучила, мучила Iвлiна Во, та й кинула...

Відредаговано romoksana, 03 вересень 2014 - 21:12.

[Yadik]

Дівчата, порадьте, будь-ласка: що б такого прочитати, бажано українською, щоб душа розвернулася і звернулася, бо після "Соло для Соломії" і "Століття Якова" Лиса інші література не бере за серце

[Polinka78]

Дівчата, порадьте, будь-ласка: що б такого прочитати, бажано українською, щоб душа розвернулася і звернулася, бо після "Соло для Соломії" і "Століття Якова" Лиса інші література не бере за серце

Яна, а Матіос не читала? Ще з тих, що бере за душу можу порекомендувати Уласа Самчука, "Марію", наприклад.

[Yadik]

Оля, дякую за пораду!За Самчука "Марію" подумувала, бо читала її в школі, хочеться освіжити враження, тоді сподобалася ця книга.Матіос читала.

[Polinka78]

Оля, дякую за пораду!За Самчука "Марію" подумувала, бо читала її в школі, хочеться освіжити враження, тоді сподобалася ця книга.Матіос читала.

"Волинь" Самчука теж достойний твір.
Якщо хочеться чогось легшого, то "Бора" Вдовиченко або "Два фургони" Марини Левицької (тільки в укр перекладі, перекладач Світлана Пиркало).

[Yadik]

Пішла качати, Оля, дякую!!!

[Асмо]

Прочитала очередную книгу про Волкодава

Предыдущие мне тоже очень нравились, атмосферой, тем, что они родные, славянские, с привкусом чар и легенд. Но конкретно эта часть, которая начинается с мести людоеду мне понравилась больше предыдущих. Не было такой угрюмости и безысходности, как в "Самоцветных горах", например. Я вообще не люблю читать угрюмые книги, мне даже страницы кажутся темными, невеселыми. А эта история кроме всего прочего была разнообразная, и путешествия, и дом обрели, то есть не классическая роуд история, которая длится пока длится потешествие. Очень интересные персонажи (которых в экранизации не было, как бы я не мечтала посмотреть на них). Не смотря на то, что персонажи черное-белые, книга мне не показалась наивной и детской. Но разочаровал скомканый конец и неестественно волшебный. То есть пока это было в меру, сверхестественное даже придавало очарование книге, но когда подобное решает сюжет, мне не понравилось. Да и вообще кажется, что в любом другом месте книга закончилась бы намного логичнее. Подпортило впечатление о книге.

[Sailor Moon]

После Волкодава можно почитать еще "Бусый Волк."

[Асмо]

Терри Пратчетт "Эрик" . В который раз. Но я Пратчетта еще помучаю, на него были такие надежды. Ну за что его так все любят?? За что??? Такой примитивный юмор, что даже юмором назвать сложно. Не хочу обидеть фанатов, но я совершенно не догоняю, как его можно читать. Я перед этим 700 стр "Волкодава" прочитала быстрее и с большим удовольствием, чем 80 стр Пратчетта.

Так как прочитала, что серия про Ринсвида только для истиных фанов, надо что-то попробовать из другой серии.

[Доминика]

прочитала книгу А. Марининой "тот кто знает " 2001 года .получила огромное удовольствие  удовольствие .

 

 

В причудливый узор сплетаются судьбы кинорежиссера Натальи Вороновой, следователя Игоря Мащенко и сибирского журналиста Руслана Нильского. Коренная москвичка Наталья живет в коммунальной квартире и опекает всех, кто нуждается в ее помощи - от пожилой одинокой соседки до рано осиротевшей девочки. Выросший в благополучной состоятельной семье Игорь становится следователем и волею случая соприкасается с загадочным убийством старшего брата Руслана Нильского. Руслан же посвящает свою жизнь тому, чтобы разобраться в тайне гибели брата и узнать правду о его смерти. Любовь, ненависть, случайные встречи, взаимные подозрения и искренние симпатии связывают этих людей. И только открывшаяся в конце концов истина расставляет все на свои места.