1017 відповідей у цій темі

[Kalinna]

[Ксаночка]

ЇЇ улюблене місто - Бруклін і Прага,
вона обожнює ходити у кінотеатри.
я не знаю тих, кого вона цілувала,
я не в курсі, кого збирається цілувати.
без неї криє, як без поїзда машиніста,
без неї важко, як на війні без гармати.
вона та, без якої неможливо їсти,
вона та, без якої неможливо спати.
вона надто дивна і трохи дитяча,
з нічого спокійно підніме бурю.
та я про все забуваю, коли її бачу,
і ніщо вже не криє, коли її чую.
вона - моє тепло в найсухіші морози,
і мій порятунок у дні найгірші.
я звик переживати, де її носить,
і ночами писати про неї вірші.
я стану спокійним, і, може, терплячим,
за всі свої принципи буду я вище.
лиш, щоб не бачити, як вона плаче,
і як закриває від мене обличчя.
мені дуже добре, коли вона збоку,
я готовий терпіти наївність дівчачу.
бо в ній я знаходжу усі пори року,
а в інших і місяця навіть не бачу.

© Андрій Малярик

Відредаговано Ксаночка, 03 лютий 2020 - 23:20.

[Ксаночка]

Так багато на світі щастя, а ми сліпі.
Припинили радіти зорям над головою.
Раптом звикли усе ділити слова на пів...
Не діли моїх слів, як почуєш, що я з тобою!

Прокидаємось зранку вдягнені в сірі дні.
Ми забули давно - не всім нам пасує сіре.
Є ще речі, що мають бути завжди в ціні.
Вір мені, як ні в кого більше не маєш віри!

На стіні удари із часом в такт...
Десь всередині нас безперервно лунають війни.
Ти відчуєш якось, що втрачає опори дах-
я прийду і зведу для тебе найкращі стіни.

Ми невпинно когось шукаємо у житті
чи на себе, а чи на когось вже надто схожих.
Так багато в житті хороших, та всі не ті...
Я б хотів стати тим, але вибач, на жаль, не можу.

Глянь довкола: у нас безмежно красивий світ,
Та в невдачах своїх звинувачуємо погоду.
Біль і сум... Повна гучність... Сльози... І на repeat.
Я ж для тебе попрошу в неба нову нагоду !?...

Так багато на світі щастя, а ми сліпі...

Відредаговано Ксаночка, 04 лютий 2020 - 03:36.

[Kalinna]

А сотню вже зустріли небеса...
Летіли легко, хоч Майдан ридав…
І з кров´ю перемішана сльоза….
А батько сина ще не відпускав...

Й заплакав Бог,побачивши загін:
Спереду — сотник ,молодий,вродливий
І юний хлопчик в касці голубій,
І вчитель літній-сивий-сивий...

І рани їхні вже не їм болять...
Жовто-блакитний стяг покрив їм тіло...
Як крила ангела, злітаючи назад,
Небесна сотня в вирій полетіла…

Людмила Максимлюк

[Ксаночка]

Світ так вибрав і вирішив – жити тобі в цей час.
Ворожити на мир і війну, на обійми-набої.
Світ дорослий і мудрий, він знається в цих речах.
Береженого Бог береже... Бережи свого Бога.

Світ так вибрав і вирішив – рухатись по кривій:
хоронити хоробрих, писати «хороші новини»…
Пробачай, доки зможеш. Люби, доки поруч живі.
І цілуй, і цінуй, бо ніхто з нас нікому не винен.

Світ так вибрав і вирішив – чим ти тепер дорожиш?
Терези похитнулись, забувай, забувай неважливе…
Тільки небо і крила – і відблиск чиєїсь сльози.
Пробачай, доки зможеш. Люби, доки вистачить сили.

( Таня-Марія Литвинюк).

Відредаговано Ксаночка, 20 лютий 2020 - 18:37.

[Kalinna]

МОВА
Як парость виноградної лози,
Плекайте мову. Пильно й ненастанно
Політь бур’ян. Чистіша від сльози
Вона хай буде. Вірно і слухняно
Нехай вона щоразу служить вам,
Хоч і живе своїм живим життям.

Прислухайтесь, як океан співає –
Народ говорить. І любов, і гнів
У тому гомоні морськім. Немає
Мудріших, ніж народ, учителів;
У нього кожне слово – це перлина,
Це праця, це натхнення, це людина.

Не бійтесь заглядати у словник:
Це пишний яр, а не сумне провалля;
Збирайте, як розумний садівник,
Достиглий овоч у Грінченка й Даля,
Не майте гніву до моїх порад
І не лінуйтесь доглядать свій сад.

Максим Рильський

[Kalinna]

Дивились села, люди і міста
від Луцька до Одеси і Сумщини,
як білий повертається літак
на злякану і гнівну Батьківщину.

І у новинах – знову резонанс.
А тут лунають крики і зітхання.
І ніби тест на людяність для нас
надіслано з далекого Уханя.

Неначе науковий пірует
для перевірки винайшов підставу,
щоб дослідити наш менталітет
і чемну нашу віру православну.

І щирість, що блукає у крові,
і правду, від якої не тікають.
І вірус у серцях і голові
нам привезли з далекого Китаю.

Так соромно, хоч плач собі вночі,
що людяність не випити, як каву.
Усе, чого буремний час навчив:
“ганьба” кричати і кричати “слава”.

А людяність – та чорт її нехай!
Бур’ян у ній вже по коліно виріс.
Не бійтеся провінції Ухань.
У вас страшніший – український вірус.

Про нього всі дізналися давно.
До нього я звикаю мимоволі.
Це схоже на спектаклі і кіно.
Це – соромно до відчаю і болю.

Про нього ще не сказано хоча –
та розум тут німіє і чорніє.
І люди скаженіють на очах.
А сказ людський – страшніший пневмонії.
Олена Васильченко

[Ксаночка]

[Ксаночка]

Пожовкла фотографія стара.
Тут мама й тато молоді,і я маленька...
На очі накотилася сльоза.
Коли це було? Боже мій миленький!

Шматочок із дитинства дорогий,
Коли дерева ще були великі,
Коли кудись летіли журавлі,
А ми вслухалися в тривожні їхні крики.

Чомусь за палку взявся наш сусід,
А я біжу, щаслива,безтурботна.
Він повертається мені услід :
- Радій життю, воно безповоротне...

Вечірня вулиця і зграйка дітлахів,
І голос мами - кличуть вже до хати.
Та звідки нам було тоді вже знати,
Що ці хвилини щасливіші від усіх?..

Пожовкла фотографія стара
Вертає у дитинство знову й знову.
Роки, неначе білі журавлі летять,
Та не вертаються назад потому.....

Відредаговано Ксаночка, 23 лютий 2020 - 01:31.

[mnadiyka2009]

Сиділа на камінчику бабуся
(Старенькі ноги не хотіли йти).
Повз неї йшов юнак і озирнувся,
Він зголосився їй допомогти.

Вона йому за щиру допомогу
Дала два запечатані листи
І наказала: «В час біди й тривоги
Один відкрий, він зможе помогти.

А інший прочитай, коли настане
Життя твого найщасливіша мить».
Юнак сховав дарунки ці старанно,
Подякував та й рушив далі жить.

Прийшла пора і гіркоти, і болю.
Юнак згадав надбання чарівне,
Відкрив листа і випустив на волю
Лише три слова: «Знай, усе мине».

А згодом в душу щастя залетіло –
Глибоке, чисте, наче світ, ясне.
Юнак відкрив і другий лист несміло,
А там три слова: «Це також мине».

Автор: Мініна Алла

[mnadiyka2009]

Відредаговано mnadiyka2009, 04 березень 2020 - 21:51.

[mitera]

Мы женщины до кончиков волос,
Мы женщины по сути и по духу!
Мы женщины, а значит не вопрос,
Мы сотворим слона из мелкой мухи!
Мы женщины, а значит, мы из тех,
Кто не горит в огне, в воде не тонет,
И коль на кон поставлен наш успех,
Мы остановим поезд, что нам кони…
Мы женщины! Мужчинам не понять,
Как при ноге, размера тридцать восемь,
Мы купим туфли тридцать шесть и пять,
И свято верим, что потом разносим!
Нас может иногда попутать бес,
На ровном месте мы устроим драму!
Но все-таки, мы чудо из чудес!
Мы дочери, подруги, сестры, мамы!
Мы женщины!
Мы, как вина глоток,
Пьяним собой без видимой причины,
Мы женщины, и да хранит нас Бог,
Красивых, Милых и Любимых!

Відредаговано mitera, 08 березень 2020 - 09:56.

[Kalinna]

Живи, Пророк, посеред нас.
І далі закликай до волі.
І далі в профіль і анфас
Малюй сумні наші тополі.

Малюй Дніпро з вершин своїх.
Він біля ніг твоїх хлюпоче.
Малюй і горе, малюй сміх,
Що разом з кровію клекоче.

Пиши, Пророче. З сивих хмар
Ти бачиш край, свою землицю.
Пиши і далі свій Кобзар
І зігрівай ним удовицю.

І всіх зневірених навчи.
І ворогів заткни за пояс.
Кажи, Тарасе, не мовчи.
Нам так потрібен Правди Голос.

Нам так бракує кошових.
Що мислять чітко, стратегічно...
У цих просторах весняних
Живи, Тарасе, живи вічно!
Г.Потопляк

Відредаговано Kalinna, 09 березень 2020 - 16:46.

[Ксаночка]

1. Осінь

Запам’ятовуй маршрути і кольори, запасайся горіхами та консервацією.
Надивись на небо: голову догори, запишись, врешті-решт, на танці.
Випікай пироги, даруй тепло, шкарпетки та рукавиці в’яжи близькИм.
І, яке б тебе не спіткало, здавалось би, зло – ти впораєшся і не з таким.

2. Зима

Подарунки готуй з любов’ю. Не чекай швидких змін, насолоджуйся сьогоденням.
Вдома чай з цинамоном, тріскучий камін і батон із домашнім варенням.
А надворі граються діти _засніжений сміх_ червоні носи _мокрі шапки.
Ти б віддала багато, щоб стати одною з них, але ти вже доросла.Крапка.

3. Весна

Посміхайся ширше, ступай сміливо, дихай на повні груди.
Якщо зрідка ноги промочить злива, що ж, нехай так і буде.
Роззирнись навколо, побач прекрасне. Напиши портрет або притчу.
Маєш сумнів, що буде в наступні дні ясно, але йдеш у похід - друзі кличуть.

4. Літо

Набирася сил і читай книжки. Ягоди їж оберемками.
Перепливай впоперек й вздовж річки, але будь обережна.
Відрости й пофарбуй волосся, як хотіла завжди. Що не страва, то пересолюєш.
Йди дорогою щастя і, щоб не лишати сліди – вирушай босОніж.

Відредаговано Ксаночка, 09 березень 2020 - 19:14.

[Kalinna]

Говоріть про нас, пам’ятайте про нас,
бо як ми вже легендами стали
ми були вояками, ми були лікарями
але ми нікого не вбивали

ми нічого не крали, чужого не брали,
не ховались ніколи за спину
є одна тільки річ, в тому наша «вина»,
що кохаємо ми Україну

То любов, то є сенс, де родина твоя
Де є мати, дружина та діти
Там, де гори твої і безкраї поля
Де гуляє просторами вітер

Ми всі стали на шлях боротьби і у нас
Виникають логічні питання
Що в них чорне? що біле? Є тільки брехня,
Що ховають під маскою блазня
RIFF

[Kalinna]

На місячній доріжці зустрілись дві душі,
Одна - до Бога пішки, а інша – в грішний світ.
Одна – душа солдата, загиблого в бою,
А інша – немовляти, народжена в Раю.

І так би розминулись… але душа бійця
На іншу обернулась: знайоме щось з лиця.
Сказала: «Гей, малеча, а нумо, хлопче, стій!
А як ім’я, до речі, матусеньки твоїй?»

Душа же немовляти була як чистий сніг:
«Мене чекає мати, аби я вчасно встиг…
Казав Господь, Галина - таке її ім’я,
Ось-ось народить сина, а син її – то я!

Мене на Землю жити господь благословив,
Я маю народитись… ти вже там пожив?» -
Так у бійця спитало майбутнє немовля
(Воно ще знань не мало: що то таке – Земля?)

А той боєць «Галина» повторював ім’я …
Та це ж його дружина чекала немовля.
Сплили перед очима щасливі ті роки:
Як він , ще був хлопчина й просив її руки…

Весілля і навчання, І пристрасті потік…
Він всі її бажання виконував, як міг.
Усе було чудово: вагітність – добрий знак!
І взяв він з жінки слово, що родиться козак!

А потім…сум в родині... в країну зло прийшло.
Галини очі сині зробилися мов скло.
«Не йди – вона просила – Бо смерть гуляє там.,
Скількох вже покосила, та їй тебе – не дам!»

Та він своїй дружині сказав приблизно так:
«Як друзів я покину, який же я козак?
Як гляну в очі сину, що з’явиться в цей рік?
Скажу, що в злу годину я за спідницю втік?»

Поцілував Галину і рушив на війну…
А потім..постріл в спину.. і запах полину….
Згадав боєць те стрімко й до немовля сказав:
«Ти бережи Галинку що краща буде з мам.

Пробач мені, дитино, вас з мамою підвів.
Та буду я невпинно з тобою з перших днів!
Дивитимусь із неба, як швидко ти ростеш,
А все що буде треба в житті ти сам знайдеш.

Обнімемося ж, сину, тобі час йти в життя
А я прикрию спину тобі із небуття»
На місячній доріжці невпинний душ потік:
Одні – до Бога пішки, хтось – в протилежний бік.

Народжуються діти, в воєнний час страшний,
І щоб їх захистити хтось винен йти у бій.
Але допоки в серці в жіночому любов,
Життя не перерветься, відроджуючись знов!
Людмила Легостаева.

[Ксаночка]

ужасно хочется красных туфель и похудеть килограммов на пять,
( в холодильнике же оставался трюфель... нету. теперь могу и поплакать)
ужасно хочется сарафанчик - такой с бретельками и короткий
и чтобы с боку такой карманчик... ( в который ныкать бутылку водки)
ужасно хочется чтоб красиво и чтобы всем непременно видно
а получается как-то псиво, грустно, пасмурно и обидно
ужасно хочется на свободу (дом сорок два, или что там было?)
и пляжик с галькой, и ноги в воду, и босиком походить по илу
ужасно хочется писем стопку, и чтобы в каждом слова теплели
и чтоб назло жизнелюбам стойким я круглый год бы жила в отеле
таком - с бассейнами и халатом, и теплым завтраком на веранде
и даже утром смотреться фатом в косынке, тапочках и помаде
ужасно хочется не работать, не знать о правилах энэлпишных
и ежемесячно за заботу не выдавать всем ловцам гаишным
и позабыть о столичных пробках, о беге, сутолоке и смоге
лежать на лугу себе, как коровка, думать о времени и о б-ге
ужасно хочется не проснуться однажды утром в своей постели
а оказаться в чужом как будто и ранее не знакомом теле
ужасно хочется новой стрижки и новых туфель... (уже писала?)
и чтоб ты жила там в своем Париже и больше, пожалуйста, не воскресала

[Kalinna]

ПРО БІДНОГО ЛЬОВУ I ДЕРЖАВНУ МОВУ

Зустрілися на базарi
Дамочки знайомі.
- Як ваш Льова поживає?
- Сидить у дурдомi.

Він в Ізраїль перебрався
До перебудови,
А там бар'єр - бiда тобi,
Як не знаєш мови.

Вчився Льова так старанно,
Що не бачив свiту,
Але ідишу не вивчив,
Не знає івриту.

Як почина балакати,
Ні складу, нi ладу.
Там же книжки не спереду
Читають, а ззаду.

Потикався бiдний Льова
В рiзні установи,
Все закрито-перекрито,
Як не знаєш мови.

Скрiзь дивилися на Льову,
Як на психопата,
Тому й зробив бiдний Льова
З фанери плаката.

Накарлякав: "До такого
Життя ми не звичні.
Ми - євреї особливі,
Російськоязичні.

Вимагаєм від кнесета *
Створить нам умови,
Запровадить в Ізраїлі
Дві державні мови!”

Гукав Льова пiд кнесетом,
Роззявивши рота,
А на нього всі дивились,
Як на ідіота.

Мало йому не побили
На лобi плаката.
Тепер в Льови у дурдомі -
Окрема палата.

Щоб знав, дурень, що Ізраїль -
Розумна держава.
Нав'язувать чужу мову
Там не мають права.
 
©Павло Глазовий

[Ксаночка]

Остановись, налей себе чайку -
На кухне есть хорошая заварка,
Ты был, как волк, всё время начеку,
Но оказался в клетке зоопарка.
.
Такая ситуация везде,
Твоей душе не вырваться из тела,
Расслабься -это лучшее из дел,
Которое сегодня можно сделать.
.
Не рвись, не паникуй, сиди и пей -
Все планы отложили в долгий ящик,
И ощути, что именно теперь
Ты, как ни странно, самый настоящий.
.
Такой как есть: твой дом, и твой очаг,
Горячий чай в фарфоровой посуде,-
Ты по земле летел, как саранча,
И вот куда ты прилетел, по сути.
.
Блины, сметана, клюквенный сироп,
Ключи, зарядки, скомканные чеки...
Собрав крутой круизный гардероб,
Ты оказался на своём ковчеге.
.
Пусть каждый верит в своего творца,
Постится или хлещет апероли,
Но эта репетиция конца,
Нам четко разъяснила наши роли.
.
Что стало важным? Безразличным что?
Что продолжать, а где поставить точку?
Вокруг бушует идеальный шторм,
.
А ты подлей в заварку кипяточку.

Відредаговано Ксаночка, 23 квітень 2020 - 00:44.

[Maximather]