1017 відповідей у цій темі

[Kalinna]

Цитата з книги «Берестечко» Ліни Костенко
Не пощастило нашому народу.
Дав бог сусідів, ласих до нашесть.
Забрали все - і землю, і свободу.
Тепер забрати хочуть вже і честь.
...
Сусід північний, хижий і великий.
Дрімучий злидень, любить не своє.
Колись у греків Янус був дволикий.
А в цих орел двоглавий. Заклює.
...
Та все усіх об'єднують, та з миром.
Ці об'єднають, тільки попусти.
То їхня слава приросла сибіром,
а це вже нами хоче прирости.

Ліна Костенко

[tan4ik]

Колись вони стануть дорослі...

 

Колись вона стане доросла

Не заплітай мені, мамо, коси
І не торкайся мого волосся
Ми, старшокласниці, коси не носим
⠀
Колись він стане дорослий
Ма, я пішов, давай без обіймів
І не чекай на вечерю о восьмій
Відпочивай, дім повністю вільний
⠀
Колись не підуть діти на руки
І не попросяться спати з тобою
Їх не злякає тиждень розлуки
ти ж побоїшся бути одною
⠀
Колись ти цього так хотіла,
Виросли б діти, виросли б крила.
Виросли діти, але ти не злетіла,
Вдома, де тихо, вечерю накрила.
⠀
Цінуй своїх дітей. дитинство
Сьогодні більше не настане
І не неси, як хрест, ти материнство
Колись все буде вже востаннє...

[mitera]

ИГОРЬ ГУБЕРМАН:

Однажды всё проходит безвозвратно…
И чувства, и надежды, и мечты.
Всё то, что от души — всегда бесплатно,
От нежности до тёплой доброты…

Но если бы мы знали, что однажды
Увидим близких лишь последний раз,
То в тот момент нам было б очень важно
Не то, что будет завтра, а сейчас…

Сейчас живём… Целуем, обнимаем…
Сегодня часто спорим ни о чём.
А завтра мы самих себя ругаем,
Но только день вчерашний не вернём.

Уходим мы, и нас порой бросают…
К другим уходят и на небеса…
Глаза, как тучи, капли разбросают.
Черна, как сажа, жизни полоса…

И, кажется, не будет встреч чудесных,
И искренних признаний не вернуть…
Что будет завтра — мне не интересно.
Ведь жизнь — она сейчас, и в этом суть…

И если есть, кому в любви признаться,
Кого обнять, кому сказать «Прости»,
То нужно сделать и не сомневаться,
Ведь в прошлое дорогу не найти…

И к будущему тоже не добраться,
Не долетит крылатый самолёт…
Сегодня нужно жизнью наслаждаться,
Спешить туда, где кто-то очень ждёт.

Все планы могут рухнуть в одночасье…
Единственный реально верный ход —
Не отложить любовь, родных и счастье
На завтра, что, возможно, не придёт…

[mitera]

Хорошо быть женщиной, лет так 30-ти.
И влюбиться в мальчика, лет так 20-ти.
И мужчина в 40-ок, тоже не дедок,
Жизнь прекрасна в 30-ть, диапазон широк.

Хорошо быть женщиной, лет так 40-ка.
Хочешь, выпьешь водочки, хочешь коньяка.
И тридцатилетнего есть чем удивить,
Мужика брутального можно охмурить.

Хорошо быть женщиной, лет так в 50-т
Климаксы все пройдены, страсти всё кипят.
И сорокалетний, увидав, дрожит.
И дедок столетний с «Виагрою» бежит.

Хорошо быть женщиной, лет так в 60-т
Скоро уж на пенсию, если не продлят.
И всего наелась я, кажется, сполна,
Хочется спокойствия и пошли все «На».

Хорошо быть женщиной в 70-т, блин, лет.
Вроде бы не старая, но зубов уж нет.
Внучке скоро 30-ть, заиграл гормон.
С грустью вспоминаю свой «диапазон».

Хорошо быть женщиной в 80-т лет,
Хоть дрожу немножечко, выключая свет.
Вспоминаю прошлое, как тогда любила,
Целовала ласково, а кого?.. Забыла…

Хорошо быть женщиной в 90-т лет.
Ничего не хочется, сил уж дамских нет.
И смеюсь тихонечко.… Да, уж почудила!
Жизнью я довольная! Я всю жизнь любила!

И живём любовью мы, счастьем и мечтами,
Наша жизнь наполнена страстью и грехами.
А любовью, женщина жить должна всегда!
Хорошо ль быть женщиной?.. Я отвечу - ДА!

[Kalinna]

Я запитую в себе, питаю у вас, у людей,
Я питаю в книжок, роззираюсь на кожній сторінці:
Де той рік, де той проклятий тиждень і день,
Коли ми, українці, забули, що ми українці?
І що є в нас душа, повна власних чеснот і щедрот,
І що є у нас дума, яка ще од Байди нам в’ється,
І що ми на Вкраїні – таки український народ,
А не просто населення, як це у звітах дається.
І що хміль наш – у пісні, а не у барилах вина.
І що щедрість – в серцях, а не лиш у крамничних вітринах. І що є у нас мова, і що українська вона,
Без якої наш край – територія, а не Вкраїна.
Я до себе каже і до кожного з вас – Говори!
Говоримо усі, хоч ми й добре навчились мовчати! Запитайте у себе: відколи, з якої пори
Почали українці себе у собі забувати?
Запитаймо й про те, як ми дружно дійшли до буття,
У якому свідомості нашій збагнути незмога,
Чим солодший од меду нам видався чад забуття
Рідних слів, і пісень, і джерел, і стежок від порога.
Українці мої! То вкраїнці ми з вами, чи як?
Чи в "моголах" і вмерти судила нам доля пихата?
Чи в могили й забрати судилось нам наш переляк,
Що розцвів нам у думах смиренністю "меншого брата"? Українці мої! Як гірчать мені власні слова...
Знаю добре, що й вам вони теж – не солодкі гостинці.
Але мушу казати, бо серце, мов свічка, сплива,
Коли бачу, як люто себе зневажають вкраїнці.
Я вже й сам ладен мовить: "Воно тобі треба?.. Стерпи!" Тільки ж хочу, вкраїнці, спитати у вас нелукаво:
Ради кого Шевченкові йти було в Орські степи?
Ради кого ховати свій біль за солдатську халяву?
То хіба ж не впаде, не закотиться наша зоря,
І хіба не зотліє на тлін українство між нами,
Коли навіть на згарищі долі й зорі Кобзаря
Ми і досі спокійно себе почуваєм хохлами?
Українці мої! Дай вам Боже і щастя, і сил.
Можна жити й хохлом, і не згіркне від того хлібина.
Тільки хто ж колись небо нахилить до Ваших могил,
Як не зраджена вами, зневажена вами Вкраїна...

[Ксаночка]

Вона була неправильна людина-
Завжди всім посміхалася чомусь,
Була така наївна, мов дитина,
В біді завжди казала: "Підіймусь."
Вона була неправильна людина-
Ніколи не бажала людям зла.
І навіть, якщо хтось штовхав у спину,
Бажала їм вона лише добра.
Не нарікала ні на що й ніколи,
Лиш дякувала Богові за все.
І розуміла, що життя - це школа,
В кінці її дарунок Божий жде.
З цікавістю стрічала перешкоди,
Дивачкою була серед людей.
Не гналася за новим стилем моди,
Не скаржилась на брак якихсь речей.
Всі інші дивувались, як так можна
У світі, де є стільки бруду й зла
Настільки бути щирою й побожною
І відчувати дотик квітів, а не скла?
Як можна у простій калюжі
Побачити красивий місяць і зірки?
Всі інші ж бо настільки є байдужі
Що бачать лиш болото й будяки...
Вона була неправильна людина-
Любила все красиве, і чомусь
Її душа була не як льодина,
Вона ніколи не казала: "Я боюсь."
Була ласкава, добра, непримхлива,
Усім допомагала в час біди.
Проте...одним здавалась норовлива-
Завжди казала зрадникам: "Іди."
Вона була неправильна людина...
Хоч світло ясне йшло з її очей.
Вона була неправильна людина
У світі дуже правильних людей...
₴ Софія Дякунчак₴

[Ксаночка]

У кожного птаха є своя̀ пташка...
У гордого во̀вка – вовчиця...
У когось, мабуть, є улюблена чашка...
У кожного пана – цариця...
У ста̀рого дуба є довге коріння,
У озера тихе є дно.
У квітів тако̀ж є дрібненьке насіння,
У жита – пахуче зерно...
У кожної матері – любляча донька,
У тата – коханий синочок...
У голуба віддана є голубонька..
У когось – сплетіння двох точок...
Хтось падає так, щоб піднятися знову,
Хтось з Богом говорить на “ти”.
В погоні за щастям хтось гнеться додолу,
А хтось досягає мети.
Хтось вміє кохати, а хтось так, би було...
Хтось легко всі спа̀лить мости!
Хтось створить тепло, а хтось зробить... щоб дуло.
Хтось здатен від смерті спасти.
Своє є у кожного світосприймання,
Характер, думки, інтелект.
Хтось прагне ненависті, дехто-кохання..
Для когось крок назад – два вперед.
₴Андрій Малярик₴

[Ritik]

На что мы тратим жизнь! На мелочные ссоры,
На глупые слова, пустые разговоры,
На суету обид, на злобу-вновь и вновь.
На что мы тратим жизнь...
А надо б на любовь.

Сжигаем жизнь дотла всё на пустое что-то-
На нудные дела, ненужные заботы...
В угоду обществу придумываем маски...
На что мы тратим жизнь!
А надо бы на ласки.

Мы распыляем жизнь на сумрачную скуку,
На «имидж» и «престиж», ненужную науку,
На ложь и хвастовство, на дармовую службу.
На что мы тратим жизнь?...
А нужно бы на дружбу.

Куда-то всё спешим, чего-то добываем.
Чего-то ищем всё — а более теряем;
Всё копим: золото, тряпьё и серебро...
На что мы тратим жизнь!
А надо б на добро.

Волнуемся, кричим, по пустякам страдаем;
С серьёзностью смешной вещички выбираем.
Но сколько не гадай — всё выберешь не ту.
На что мы тратим жизнь...
А надо б на мечту.

Боимся радости, боимся верить в сказки,
Боимся и мечты, и нежности, и ласки;
Боимся полюбить, чтоб после не тужить...
На что мы тратим жизнь?!
А надо просто жить!

Журавлёва Ольга (псевд. Анастасия Загодина)

[Ксаночка]

Замість тисячі слів - кілька серцю важливих зупинок,
неминучість яких відправляє всі відстані вдаль.
Так важливо знайти найдорожчу у світі людину,
щоб на двох поділити всі злети і мрії, й печаль...
Як важливо відчути, що життя усміхнулось на мить,
навіть небо нестримно-осіннє чомусь не таке.
Просто впертий наш світ зрозумів, що потрібно любити,
все безмежне в любові: у ній є найкраще людське.
І чи значить щось більше? Чи "більше" насправді існує?
Чи можливо створити із мрій щось далеке й не те?
Не народжуйте гордість, бо гордість все нищить й руйнує,
А любов- це безмежність, це вічне, нестримне, святе...
(Оксана Карпевич)

Відредаговано Ксаночка, 28 вересень 2019 - 00:11.

[Elena Libra]

Она жила с ним по соседству и мечтала,

Что он зайдет и пригласит ее в кино.

Других мужчин она совсем не замечала,

Но только он который год и мечтал о том,

Что, может, завтра, может, через год –

Конечно, только если верно очень ждать –

Любовь прекрасная к нему придет!

И он, как мог, готовился принять –

Продумывал, как взглянет он, как промолчит,

Как за руку возьмет, едва дыша,

Как о любви прочтет красивые стихи…

Она устала ждать, она ушла…

А он лишь тихо посмотрел ей с грустью вслед,

С досадой понял, что она его любила…

Поглубже в кресло сел, укутался в свой плед

И сделал вывод, что любовь несправедлива.

[Ксаночка]

Все должно быть тише тихого — только так.
И ни слова о том, какой здесь ангел или мудак,
Ни скриншотов, ни фотографий, ни смс.
Всех, кто дорог, — храни в покое, во тьме, в уме.
Не показывай миру лишнего — мир упрям,
Он потребует то, о чем ему говорят,
Он разделит с тобой твое счастье, твою беду,
А потом будет поздно — и важного не найдут.
Есть закон притяжения — мысли, людей и дни
Мир в себя впитает, запомнит и сохранит,
Растворит в себе соль земную, любовь и боль —
Что ты будешь делать, что заберешь с собой?
Все должно быть тихо, мой Свет,ни в одном окне
Не оставь огня для тех, кого рядом нет,
Для льстецов, страдальцев, фолловеров, ловкачей.
Все должно быть тише тихого..... Ты ничей....

( Кот Басё)

Відредаговано Ксаночка, 11 жовтень 2019 - 00:44.

[Kalinna]

Сидів собака при дорозі -
Старий, голодний і худий...
Із місця зрушити не в змозі,
Всім непотрібний, всім чужий.
Хазяїн там його залишив,
Сказав: "Чекати!", він - чекав,
Про те, що став у домі лишнім,
Цього, звичайно, пес не знав...
Хазяїн мовчки сів в автівку,
Загув мотор і різко рушив,
А пес услід лиш гавкнув дзвінко,
Та з місця ні на крок не зрушив...
Вже кілька днів сидів на місці -
Не їв, не пив, а вірно ждав,
Хотів додому, супу в мисці,
Все на дорогу поглядав.
За скільки років його служби
Він вперше був один, не вдома,
Його любові, його дружбі
Утома була невідома.
Хазяїн і його родина -
Собаці були найдорожчі,
Ніколи в нього до людини
Не було навіть краплі злості.
Більше десятка літ прожив -
Невже ж господар його зрадив?!
Пес був щасливий, пес тим жив,
Коли хазяїн його гладив!..
Так, постарів... Так, став хворіти,
Але ж любити не втомився -
Собою ладен всіх зігріти,
Та, бач, на трасі залишився...
Не міг собака в те повірить,
Що друг найкращий його зрікся,
Що міг отак його покинуть...
І він сидів, не сходив з місця...
...Цей світ жорстокий невимовно,
І ми самі у тому винні -
Ми, люди, живемо гріховно,
Від нас страждають безневинні.
Всі живемо: "Щоб було зручно",
Піклуємось: "Що люди скажуть?",
А поряд - хтось стражда беззвучно,
Хоча і виду не покаже.
Що стало з нами, хто підкаже,
Чому людей хороших мало?
Хай ця історія розкаже,
Як підлість ВІРУ не зламала!..

[Kalinna]

Хрести Героям виплавлять зі сталі,
Нових Іуд зведуть на п’єдестал.
Хтось тихо мовить – «Ми ат вайни усталі»
І хтось добавить – «Караул устал».

З телеекранів скаже клерк охоче,
Що нам потрібен «мір любой ценой»,
Нахабний сєпар плюне гидко в очі
І вже на Київ поповзе «вайной».

На фронті ворог вріже канонаду,
Під білий прапор засльозиться мить
І кожен другий виправдає зраду –
Коли вже так, то так «таму і бить».

І лише вірні правді і народу
Стрічатимуть чужинців на межі,
З небес братів вдихатимуть свободу
І на орду гостритимуть ножі.

(с) Василь Ковтун. 02.10.2019р.

[Ксаночка]

Человек бежит к кассам:
– Прошу вас, один билет!
Умоляю, скорей, у меня есть на то причины!
Мне плацкартный до Детства.
– Такого билета нет.
Приходите вчера, – говорит билетёр мужчине.

– Вы смеётесь? Вот чёрт, я не мог его упустить!
– Каждый может забыться и что-нибудь проворонить.
Это значит, сегодня нам с вами не по пути.
Приходите вчера, поезд ждёт на втором перроне.

– Что за шутки?! Я вижу, как значится на табло
Поезд в Детство, который проследует без стоянок.
– Это просто реклама. Избитый, пустой шаблон.
Вам пора бы привыкнуть к коммерции постоянной.

– Нет, не верю, вы лжёте! Пустите меня туда!
– В дребезжащий вагон, где по радио лишь помехи?
– Да, пустите, прошу, я за это вам всё отдам!
– Мне действительно жаль, но ваш поезд давно уехал.

Ветром мчится состав, на который он опоздал,
Прорезает кинжалом статичность ночной дремоты.
Он стоит на перроне и слушает поезда.
И не знает, что ждёт его где-то за поворотом.

Відредаговано Ксаночка, 21 жовтень 2019 - 14:27.

[Ксаночка]

Мама, я сильнее, чем всем кажется…
Но слабее, чем самой того хотелось бы…
И спасает лишь одно — глаза накрашены,
Если б не они, то разревелась бы…

Мама, я поэтому подводкою
Так отчетливо рисую
— мол, довольна я…
Напиваюсь не мартини
— чаще водкою…
Мне не надо, чтоб красиво
— мне б не больно…

Мама, ты прости… Я просто выросла…
И ищу то умного, то сильного…
Но молюсь, чтоб поскорей забылся тот,
Кто сумел стать миром… и разбил его…

Мам, мне больно…
Мама, ты прости меня,
Что с тобою не делюсь проблемами,
Что не знаешь ты от чьего имени
Хочется кидаться мне на стены…

Да, я выросла — помада, шпильки, стрелочки,
А ненужных сколько в памяти мобильного…
Но пока ты говоришь мне:
«Моя девочка»,
Мам, я всё смогу…
С тобой я сильная.

Відредаговано Ксаночка, 26 жовтень 2019 - 23:35.

[Ксаночка]

Предзимние заботы у Яги:
Ждать ноября – совсем не то, что мая.
Хорошие бы справить сапоги
(Нога-то мёрзнет, хоть и костяная,
И жутко от мозольных ноет ран –
Порою так, что уж не видно света).

А тут опять какой-нибудь Иван
То за клубком придёт, то за советом.
И зря придёт! Уж стала льдом вода,
Ходить по ней – недобрая примета.
Размотан тот клубок на провода.
Не мог, дурак, спросить по интернету!
Но раз пришёл, садись, кваску испей,
Отведай пирогов, попарься в баньке.
Чего-чего? Ах, сауна милей?
Да ты не с дуба ль, часом, рухнул, Ванька?

Хотя дубов в округе уж нема,
Лишь ёлки, да с осинником в придачу.
Была дубрава – стали терема,
«Бояре» порубили всё на дачи.
И там, где лес стоял, всё нынче в пнях,
Душа болит – так гадко и негоже.
Тут Леший заходил ко мне на днях,
Кручинится, старик, да чем поможешь?

А впрочем, отвлеклась. Давай, реки,
Почто пришёл домой к нечистой силе?
Наверно, веришь в то, что старики
Тебе в далёком детстве говорили?
Изведать хочешь мудрость прежних дней?
Тебе скажу по совести, не муча:
Дорогу выбирай, что потрудней,
А женщину – которой нрав покруче.
И ежели тверда твоя рука,
И сердце к испытаниям готово,
То тропка будет трудная – легка
И станет нежной та, что так сурова.
Не хмурься. Ну, такой уж русский рок -
Отчаянный и чуточку спесивый -
Сложнейшею идти из всех дорог
И верить в «укрощение строптивой».

Ушёл, не попрощавшись. Вот нахал!
Тревожить же меня была охота!
Куда же ты, негодный, побежал?
В той стороне – лишь топи да болота,
Под снегом не увидишь – пропадёшь,
Засыплет всё, и кто пойдёт по следу?

Ну, кто сказал, что сказка – это ложь?
Коня увёл… На чём теперь поеду?
Осенний вечер дышит мне в окно,
Не видно ни шиша. Ушёл, зараза!
И ступа не летает уж давно
(Издох мотор, что был от АвтоВАЗа).
Я блюдце поменяла на айфон
(Прислали на трёхсотое рожденье),
Да вот беда- давно разряжен он.
И яблоки давно уже в варенье.

Что б я хоть раз – Ивана на порог!..
А снег уже вторую ночь не тает.
Опять пешком. Без ступы, без сапог…

Пойду за Марьей. Пусть его спасает.

Відредаговано Ксаночка, 27 жовтень 2019 - 21:44.

[Ксаночка]

* * *
Не надо бояться густого тумана,
Не надо бояться пустого кармана.
Не надо бояться ни горных потоков,
ни топей болотных, ни грязных подонков!

Не надо бояться тяжёлой задачи,
а надо бояться дешёвой удачи.
Не надо бояться быть честным и битым,
а надо бояться быть лживым и сытым!

Умейте всем страхам в лицо рассмеяться, -
лишь собственной трусости надо боятьс

[mitera]

Инна Заяц.

Шкідливий хліб, шкідливе сало,
Шкідливі сіль і кофеїн,
Шкідливим все на світі стало,
Усе навколо- яд один.

Шкідливе сонячне проміння,
Шкідливі вітер і мороз,
Шкідливе пиво і паління,
Шкідливий авітаміноз.

Шкідливий комп і телевізор,
Шкідливі деякі пісні,
Шкідливо засинати пізно,
А я скажу вам, друзі,- ні!!

Шкідливо все, що в нас вбиває
Бажання жити і радіть,
Шкідливо, як жаги немає
Любити, мріяти, творить.

Шкідливо палко не кохати,
Зі страхом думати про гріх,
Шкідливо все підряд читати,
Шкідливо убивати сміх.

Шкідливо міцно не обнятись,
Шкідливо не бажати втіх
І одиноким прокидатись,
І ненавидіти усіх.

Шкідливо не хильнуть чарчину
У дружнім колі і пісень
Шкідливо гучно не співати,
Коли у вас знаменний день.

Шкідливо не ходить в театри,
Не випить білого винця,
Шкідливо все, що може стерти
Щасливу посмішку з лиця.

7.10.2018

[Ксаночка]

Понимаешь… — сказал мне знакомый волшебник,
Прикурив сигарету от лунного света —
Жизнь нельзя запихнуть даже в толстый учебник,
Ведь на каждый вопрос не напишешь ответа.
Да ещё эта грань между «просто» и «сложно»
Почему-то практически неуловима
Из всего, что нам хочется, хоть и возможно,
Но обычно сбывается лишь половина.
Тут волшебная палочка, в общем-то, кстати —
Можешь стать королём. Или модным поэтом.
И не жить как всегда от зарплаты к зарплате,
И творить только то, что захочешь, при этом!
Ну, ещё по одной? И, наверное, хватит…
Счастье, в принципе, людям нужнее, чем что-то.
Почему кто-то жизнь так бессмысленно тратит?
А не жалко, когда в ней — тоска и болото!
Посмотри, что творится от века до века —
Нам всегда быть счастливыми что-то мешает,
Вот скажи мне, зачем Бог слепил человека? -
Где народ создаёт, там толпа разрушает!

[Krechko]

Я тоже творческая личность! Пишу песни и хочу книгу!