*МАМ, МАМ,. МАМАМАМ!*
Наскільки би ти сильно не любила власну дитину, але від неї, інколи, дуже хочеться відпочити хоча б для того, аби...
З'їсти цукерку.
Цілком!
Чи похлюпотіти у ванній!
Самій!
Або покакати, чи попісяти спокійно, а не підскакувати на унітазі від того, що твоя дитина, з диким вереском, вибиває двері і верещить на всю хату.
- Маааам, мам, мамам, а шо ти там робиш?
- Чакри відкриваю, доця!
Також хочеться тиші...
І чогось солоденького, яке можна було б з'їсти повільно та на самоті, бо, зазвичай ти це робиш крадькома, заховавшися за диван, де тишком-нишком розгортаєш цукерку, але маленьке бісенятко, все рівно вчувши шарудіння, летить у схованку і хапає тебе за руку.
- А що ти робиш? Їси, мам? Мам? Мамамам?
Ти, немов пітон, хутко ковтаєш смаколик, бо, хоч твоє дитя і вже зжерло сто тридцять цукерок за ранок, але йому ще хочеться і твоєї цукерки, до речі, останньої.
- Нічого! - шепочеш з міцно стисненими вустами, - нічого!
Але ж дитя не ликом шите!
Гоп! І воно своїми холодними рученятами, немов дресирувальник леву, холоднокровно відкриває твою пащеку, принюхується, аби через секунду, обурено заверещати.
- Ти їла цукерки бееез мееенеее! Мамамам!!! Що ти робиш? Мам!!!
...Або лежиш у ванній, а дитя перебуває, нібито, під пильним наглядом татка.
Тобі так добре, бо водичка - тепленька, поруч книга, полунички у вазочці, з радіо лунає улюблена пісня...
Заплющуєш очі і...
Через хвилину, безжалісно і рішуче, дитячий голос висмикує тебе з нірвани і репетує:
- А шо ти робиш, мам?!
Ти не вспіваєш оговтатися, як полунички вже з'їджені, їхні хвостики хвацько виплюнуті у ванну, книга кинута в біде, а радіо безпорадно хрипить, бо дитячі рученята вже добралися до коліщатка і швидко крутять ним.
- Доця, а ти ніби з татом мала сидіти?
- Тато футбол дивиться!
- А! - вчасно вихоплюю з рук малої пляшку з шампунем, яку вона намірилася випорожнити у ванну і шиплю, неначе спущене колесо:
- Доця, скажи татові, що якщо він не буде тебе пильнувати, то мама спуститься і заб'є гол у його ворота.
Доця летить вниз і волає щосили:
- Татууу, мама хоче тебе забити!!!
Нарешті наступає така жадана тиша...
Вкотре заплющую очі, плечі повільно опускаються вниз, тепла вода поволі піднімається вверх, ще вверх до підборіддя, аж поки не починає хлюпотіти під носом, як раптом.
Чую дике, дуже дике:
- Няяяяяяяявввв! Няяяяав!
Розплющую очі, а переді мною перестрашена морда кота.
І очі!
Його очі, немов два величезних блюдця!
І чотири лапи, неначе гвинтокрили, увімкнені в режимі турбо.
- Киця брудна і смердить, як ти, - останнє, що чую, перед тим як пірнути на дно, від моєї радісної дитини, - помий її, мамо.
І кицю каменюкою кидають до мене в воду.
Впродовж п'яти хвилин з апатичної рудої скотиняки кіт перетворюється у бестію, точніше у щось середнє між потужним міксером та дідовою січкарнею, і починає "сікти" лапами так, що я ще міцніше вгризаюся зубами за стічний отвір ванни.
Але всі мої старання виявляються марними, бо коли я, нарешті, виповзаю з ванни, то моя спина розмальована в таких "хрестиках-нуликах", що мені стає моторошно, бо я нагадую собою рабиню з котонових плантацій Америки, яку відшмагав жорстокий хазяїн.
Лечу вниз, у вітальню, з наміром забити гол, але чоловік, схрестивши ноги, сидить у кутку дивана з мокрим котом на руках і з безмежною печаллю в очах.
На голові у нього, на хвилястому волоссі, майорять рожеві заколочки з принцесами, стрічки з квіточками, дві прищепки для білизни...
І це все добро щедро притрушене кольоровими блискітками, а доця ще, вислопивши від напруження язика, ліпить на волохаті руки татка наклейки з лялькою Барбі.
- Дитина хоч повечеряла? - злість швидко випаровується з мене і я з надією перепитую, - поїла?
Дитина повертається до мене і радісно посміхається.
- Повечеряла, - полегшено зітхаю,коли бачу її личко забруднене томатним соусом, - молодець!
- Ага! - доця різко зриває наклейку з татової руки, тато зойкає і трохи непритомніє, а наклейка перекочовує на чоло котові, - Ага! Я і писочок витерла, мам!
Оглядаюся і тепер трохи непритомніюі я, бо доця витерла ротик об білосніжні штори.
Чоловік, скориставшись моментом, хутко піднімається з дивана і біжить у ванну:
- Мені потрібно прийняти душ!
Зітхаю, беру невеличку драбинку і лізу знімати позбавлені цноти штори, а тим часом з ванної кімнати, скізь шум води, до мене доноситься спів чоловіка, який СПОКІЙНО миється.
Жажда помсти піднімає в мені голову, а помсту, як кажуть італійці, краще подавати холодною.
- Доцяяя, - хижо всміхаюся я, - йди і відкрий кран з водою.
Для доці подібне завдання - це раз плюнути.
Секунда і вода енергійно хлюпотить в біде, а через мить, з другого поверху, лунає розпачливе:
- Ааааааааааа! Холоднооооо!
А потім приїжджає бабуся, яка дивлячись на безлад, на нас, на мокрого кота, самовпевнено розпочинає:
- А ось я, коли була ... Та в мене все....! Робила купу всього! Встигала там і ... Діти мене слухали з пів погляду! І взагалі...
Не сперечаюся, а навпаки, користуюся моментом і хапаю шанс за хвіст:
- Гаразд! Я вам завтра внучку привезу на цілий день! І чешіть собі голову!
Бабця миттєво прикушує язика, але слово - не горобець, вилетить - не впіймаєш!
Наступного дня - доця у бабусі, а я, немов Понтій Пілат, швидко вмиваю руки і скачу геть.
Кількома годинами пізніше бабця дзвонить і хрипить у слухавку:
- Приїжджай!
Приїжджаю...
У бабці сіпається око в рожевих блискітках, на чолі блищить тимчасове тату з єдинорогом, у ніс встромлене кільце з ланцюжком від стічного отвору ванни...
А на голові, міцно вчепившися пазурами за скальп, сидить її бойовий кіт Мурко.
Мурко - це кіт-шибайголова, кіт який пройшов Крим, Рим і мідні труби, кіт який тричі втікав з операційної ветеринара, але не дав себе позбавити гідності!
А тепер цей кіт тепер сидить на голові у своєї господині і навіть не нявкає, лише блищить, неначе ялинка.
Рожевими блискітками.
Потім роки полетіли вперед на шаленій швидкості.
Я схаменутися не встигла, як вже й школа не забарилася, а за нею й нові враження, нові друзі, нове життя.
І твоя дитина така доросла і трішки серйозна.
І уроки...
Уроки до пізнього вечора, твій зірваний голос, потріскані шиби на вікнах, оглушені сусіди, кіт який бездоганно декламує "Божественну Комедію" і дитина, яка пхинькає...
- Ма, мам, мамам, я спати хочууууу! Ну, що ти робиш?!
Ще якихось пару років і твоя дитина вже добирається до твоєї шафи і розпочинається: звідти зникають сукні, спідниці, светри; дитя потрошить косметичку і вперше одягає твої туфлі на підборах.
А потім, ще пізніше, в доні з'являється перший хлопчик, перше кохання, перші несміливі почуття і надії.
Хлопчик ще той хуліган і, на твою думку, твоїй дитині він зовсім не підходить, але ти мовчиш.
Мовчать також чоловік з котом, бо це ж вибір доньки і його потрібно поважати.
Зате, коли доця, добряче подумавши, проганяє геть хлопчика з свого життя, то ти на радощах, пізно вночі, відкорковуєш пляшку вина і розпочинаєш танцювати з котом на кухні, а чоловік, ставши раком на підлозі, б'є поклони і дякує усім йому знайомим богам.
Потім...
Потім...
Потім донька збирає валізу.
- Мам, мам, я вже доросла! Я можу тепер подорожувати і сама! І не дзвони мені щогодини, гаразд?
Будинок наповнюється тишою, душа теж...
Все незвично, все не так...
Їси цукерки, одна за одною...
Миєшся вдосталь у ванній, приходить кіт і нявкотить тобі останні новини: сусідній кіт знахабнів, бо вдарив його по морді, нові сусіди привезли з собою красиву кішечку, на подвір'ї чубляться і цвірінькають горобці - весна ж скоро.
Ти мовчиш.
А потім дзвонить телефон.
- Алло?!
- Мам, мам, мамамам!
- Доця!
- Мам, привіт, а що ти робиш?!
І твої очі відразу блищать.
Але не від рожевих блискіток...
© Alina Benko
Відредаговано Ксаночка, 13 березень 2020 - 23:50.
