732 відповідей у цій темі

[Tatoshkina]

Вчера была у Власенко, сказала ей что хочу рожать в ЦРБ. В общем шевелится по этому поводу мне еще рано, только на 36 неделе, НО те барышни, что стоят на учете в ЖК с Полтавы за роды платят 1500 грн в кассу. 

значит, мне повезло больше)) я не с Полтавы, а по месту жительства на учете в ЦРБ стояла, поэтому платить пришлось гораздо меньше.

[Karimka]

значит, мне повезло больше)) я не с Полтавы, а по месту жительства на учете в ЦРБ стояла, поэтому платить пришлось гораздо меньше.

я надеялась что меньше будет сумма. Но с другой стороны она довольно таки приличная, отношения должно быть хорошим))! 

[Tatoshkina]

я надеялась что меньше будет сумма. Но с другой стороны она довольно таки приличная, отношения должно быть хорошим))! 

ну, девочку, которая со мной в палате "платно" лежала, вниманием не обделяли - это точно)

[Marusja]

значит, мне повезло больше)) я не с Полтавы, а по месту жительства на учете в ЦРБ стояла, поэтому платить пришлось гораздо меньше.

Походу вы вообще ничего могли не платить

[Tatoshkina]

Походу вы вообще ничего могли не платить

да там своя тарифная сетка)))) я не прописана в районе, а просто живу. поэтому немного, но платить надо)

[Marusja]

да там своя тарифная сетка)))) я не прописана в районе, а просто живу. поэтому немного, но платить надо)

Не правда. Я тоже не прописана в районе, живу с мужем. Взяли справку, о том, что я проживаю тут и все. Ничего мы не платили.

[Mila*]

Кстати, так везде в любой поликлинике или ЖК - по месту жительства, и никто платить не должен, все по желанию. Я не заметила особого отношения, что с пропиской, что без.

[Tatoshkina]

чудно. видно, от врача зависит. мне сказали при постановке на учет 100 грн заплатить (вернее, сумму не озвучивали, но заплатить в кассу взнос сказали), и когда писала заявление на роды - еще 100 грн. это, конечно, мелочь, но было такое)

Кстати, так везде в любой поликлинике или ЖК - по месту жительства, и никто платить не должен, все по желанию. Я не заметила особого отношения, что с пропиской, что без.

относятся ко всем хорошо (конечно, если человек вминяемый))). 

[Karimka]

А как сейчас обстановка в роддоме??холодно ли??))

[Nova]

А как сейчас обстановка в роддоме??холодно ли??))

Тепло и уютно. 

[Алекса]

Тепло и уютно. 

Напишите как у вас все прошло..

[Nova]

Отже, історія мого незабутнього дня. 

В три години ночі почалися слабенькі перейми з інтервалом в 15 хвилин. Спати вже не могла, почала потихеньку чепуритися в ЦРБ. У п’ять годин ранку інтервали зменшилися до 6-7 хвилин. Намагаюся розбудити чоловіка, кажу – здається я народжую.  Мій коханий повернувся на інший бік і далі спить. Посиділа вже «на сумках» ще годинку, жаль було його будити)) В 6 ранку розтормошила.

Я:

- Все виїжджаємо.

Він:

-          Може кави хоч поп’ємо?

Я:

-          Я народжую! Поїхали!

Він:

-          А чому ти тоді не кричиш?

 

Перейми дійсно були не болючі, тому в ЦРБ історія повторилась) У медсестер була «пересменка» і оформляли мене близько години. Одна медсестра іншій говорила, що я почекаю, я ж не народжую. А чого швидити, я собі сиділа тихенько в куточку)))

Нарешті опинилася на кріслі в мого лікаря, Анни Іванівни Шкоденко. Вона перша, хто повірив, що я народжую, оскільки розкриття в мене було 6 пальців… Заговоривши мені зуби, вона швидко проколола пузир, відійшли води і мене з чоловіком розмістили в родзалі. Перейми нарешті стали сильними, але не циклічними. В 11:30 мене приєднали до капельниці, яку я тягала за собою до кінця. З цього часу біль став нестерпним як і має бути, коханий вже не жалівся «чого я не кричу» ))) він дуже допомагав масажуючи спину.

Анна Іванівна дуже допомагала тим, що була абсолютно спокійна. Пропонувала зайняти мені любу позицію, в якій мені буде легше переживати перейми. Моя принцеска вперто не хоіла полишати животика. Розкриття не збільшувалося, тому мені все дужче накручували капельницю. Далі, я почала просити кесарево, на що Анна Іванівна відповіла «харошо». Я їй навіть на мить повірила і полегшено зітхнула)))))

Потім нарешті почалися потуги. Ми домовлялися з коханим, що він вийде, та коли я почала його прогняти він не зрушив з місця. Залишився до кінця. Потім говорив, що не жалкує, оскільки б зійшов з глузду, аби не бачив, що зі мною відбувається. Він говорив, що найстрашнішим моментом був той, коли він побачив в акушерки Оксани в руках ножиці. Я тоді була уже в напівсвідомості, але пам’ятаю, що Анна Іванівна говорила, що голівка моєї принцеси не зможе вийти… тому мене різнули по промежині. Описувати ці «прекрасні» відчуття я не буду, аби не налякати потенційних народжувальниць )))

Далі кілька потуг і в 15:10 у мене на грудях з’явилося тепле тільце моє прекрасної донечки. Зашивали під загальним наркозом, бо виявили алергію на новокаїн (може й на краще). Під наркозом мені бачилися матраці і мандри по різних вимірах сприйняття світу, все було кольорове, то паперове, то пластмасове… Короче глючило круто)))

Потім я побачила обличчя коханого і зраділа, що повернулася в наш світ. Коханий говорив, що я раділа так кілька разів, поки зафіксувалася)) Далі була радість бачити мою принцесу і новий рік вже вдома. Спогади про ЦРБ тільки позитивні, навіть незважаючи на те, що я й досі не можу сидіти і з острахом боюся чхнути або, не дай боже, кашлянути)) Сподіваюсь, вся біль скоро мине і все буде добре. Так, мої пологи не були найлегшими, але я ні на секунду не жалкую, що все так відбулося, оскільки в нас поселилося маленьке щастя, яке з кожним днем стає більшим. )

Відредаговано Nova, 05 січень 2015 - 12:49.

[Marusja]

А как сейчас обстановка в роддоме??холодно ли??))

+25, если говоришь, что холодно, могут и обогреватели включить.

Персонал  замечательный.

[Karimka]

Отже, історія мого незабутнього дня. 

В три години ночі почалися слабенькі перейми з інтервалом в 15 хвилин. Спати вже не могла, почала потихеньку чепуритися в ЦРБ. У п’ять годин ранку інтервали зменшилися до 6-7 хвилин. Намагаюся розбудити чоловіка, кажу – здається я народжую.  Мій коханий повернувся на інший бік і далі спить. Посиділа вже «на сумках» ще годинку, жаль було його будити)) В 6 ранку розтормошила.

Я:

- Все виїжджаємо.

Він:

-          Може кави хоч поп’ємо?

Я:

-          Я народжую! Поїхали!

Він:

-          А чому ти тоді не кричиш?

 

Перейми дійсно були не болючі, тому в ЦРБ історія повторилась) У медсестер була «пересменка» і оформляли мене близько години. Одна медсестра іншій говорила, що я почекаю, я ж не народжую. А чого швидити, я собі сиділа тихенько в куточку)))

Нарешті опинилася на кріслі в мого лікаря, Анни Іванівни Шкоденко. Вона перша, хто повірив, що я народжую, оскільки розкриття в мене було 6 пальців… Заговоривши мені зуби, вона швидко проколола пузир, відійшли води і мене з чоловіком розмістили в родзалі. Перейми нарешті стали сильними, але не циклічними. В 11:30 мене приєднали до капельниці, яку я тягала за собою до кінця. З цього часу біль став нестерпним як і має бути, коханий вже не жалівся «чого я не кричу» ))) він дуже допомагав масажуючи спину.

Анна Іванівна дуже допомагала тим, що була абсолютно спокійна. Пропонувала зайняти мені любу позицію, в якій мені буде легше переживати перейми. Моя принцеска вперто не хоіла полишати животика. Розкриття не збільшувалося, тому мені все дужче накручували капельницю. Далі, я почала просити кесарево, на що Анна Іванівна відповіла «харошо». Я їй навіть на мить повірила і полегшено зітхнула)))))

Потім нарешті почалися потуги. Ми домовлялися з коханим, що він вийде, та коли я почала його прогняти він не зрушив з місця. Залишився до кінця. Потім говорив, що не жалкує, оскільки б зійшов з глузду, аби не бачив, що зі мною відбувається. Він говорив, що найстрашнішим моментом був той, коли він побачив в акушерки Оксани в руках ножиці. Я тоді була уже в напівсвідомості, але пам’ятаю, що Анна Іванівна говорила, що голівка моєї принцеси не зможе вийти… тому мене різнули по промежині. Описувати ці «прекрасні» відчуття я не буду, аби не налякати потенційних народжувальниць )))

Далі кілька потуг і в 15:10 у мене на грудях з’явилося тепле тільце моє прекрасної донечки. Зашивали під загальним наркозом, бо виявили алергію на новокаїн (може й на краще). Під наркозом мені бачилися матраці і мандри по різних вимірах сприйняття світу, все було кольорове, то паперове, то пластмасове… Короче глючило круто)))

Потім я побачила обличчя коханого і зраділа, що повернулася в наш світ. Коханий говорив, що я раділа так кілька разів, поки зафіксувалася)) Далі була радість бачити мою принцесу і новий рік вже вдома. Спогади про ЦРБ тільки позитивні, навіть незважаючи на те, що я й досі не можу сидіти і з острахом боюся чхнути або, не дай боже, кашлянути)) Сподіваюсь, вся біль скоро мине і все буде добре. Так, мої пологи не були найлегшими, але я ні на секунду не жалкую, що все так відбулося, оскільки в нас поселилося маленьке щастя, яке з кожним днем стає більшим. )

Признаюсь читала Ваш рассказ с открытым ртом! так реалистично, будто сама там побывала)) примите мои самые искренние поздравления с рождением Вашей крохи! Здоровья Вам!!! 

+25, если говоришь, что холодно, могут и обогреватели включить.

Персонал  замечательный.

и Вас тоже с пополнением)))

[Алекса]

Отже, історія мого незабутнього дня. 

В три години ночі почалися слабенькі перейми з інтервалом в 15 хвилин. Спати вже не могла, почала потихеньку чепуритися в ЦРБ. У п’ять годин ранку інтервали зменшилися до 6-7 хвилин. Намагаюся розбудити чоловіка, кажу – здається я народжую.  Мій коханий повернувся на інший бік і далі спить. Посиділа вже «на сумках» ще годинку, жаль було його будити)) В 6 ранку розтормошила.

Я:

- Все виїжджаємо.

Він:

-          Може кави хоч поп’ємо?

Я:

-          Я народжую! Поїхали!

Він:

-          А чому ти тоді не кричиш?

 

Перейми дійсно були не болючі, тому в ЦРБ історія повторилась) У медсестер була «пересменка» і оформляли мене близько години. Одна медсестра іншій говорила, що я почекаю, я ж не народжую. А чого швидити, я собі сиділа тихенько в куточку)))

Нарешті опинилася на кріслі в мого лікаря, Анни Іванівни Шкоденко. Вона перша, хто повірив, що я народжую, оскільки розкриття в мене було 6 пальців… Заговоривши мені зуби, вона швидко проколола пузир, відійшли води і мене з чоловіком розмістили в родзалі. Перейми нарешті стали сильними, але не циклічними. В 11:30 мене приєднали до капельниці, яку я тягала за собою до кінця. З цього часу біль став нестерпним як і має бути, коханий вже не жалівся «чого я не кричу» ))) він дуже допомагав масажуючи спину.

Анна Іванівна дуже допомагала тим, що була абсолютно спокійна. Пропонувала зайняти мені любу позицію, в якій мені буде легше переживати перейми. Моя принцеска вперто не хоіла полишати животика. Розкриття не збільшувалося, тому мені все дужче накручували капельницю. Далі, я почала просити кесарево, на що Анна Іванівна відповіла «харошо». Я їй навіть на мить повірила і полегшено зітхнула)))))

Потім нарешті почалися потуги. Ми домовлялися з коханим, що він вийде, та коли я почала його прогняти він не зрушив з місця. Залишився до кінця. Потім говорив, що не жалкує, оскільки б зійшов з глузду, аби не бачив, що зі мною відбувається. Він говорив, що найстрашнішим моментом був той, коли він побачив в акушерки Оксани в руках ножиці. Я тоді була уже в напівсвідомості, але пам’ятаю, що Анна Іванівна говорила, що голівка моєї принцеси не зможе вийти… тому мене різнули по промежині. Описувати ці «прекрасні» відчуття я не буду, аби не налякати потенційних народжувальниць )))

Далі кілька потуг і в 15:10 у мене на грудях з’явилося тепле тільце моє прекрасної донечки. Зашивали під загальним наркозом, бо виявили алергію на новокаїн (може й на краще). Під наркозом мені бачилися матраці і мандри по різних вимірах сприйняття світу, все було кольорове, то паперове, то пластмасове… Короче глючило круто)))

Потім я побачила обличчя коханого і зраділа, що повернулася в наш світ. Коханий говорив, що я раділа так кілька разів, поки зафіксувалася)) Далі була радість бачити мою принцесу і новий рік вже вдома. Спогади про ЦРБ тільки позитивні, навіть незважаючи на те, що я й досі не можу сидіти і з острахом боюся чхнути або, не дай боже, кашлянути)) Сподіваюсь, вся біль скоро мине і все буде добре. Так, мої пологи не були найлегшими, але я ні на секунду не жалкую, що все так відбулося, оскільки в нас поселилося маленьке щастя, яке з кожним днем стає більшим. )

Любочка, вітаю ще раз, просльозилася, згадалося своє. Дітки даються важко, тому така безмежна материнська любов. Нехай донечка росте вам с чоловіком на радість, всі шви заживуть і забудеться біль, а те ЩАСТЯ, яке ви тепер маєте -  на все життя. Ви не філолог? Гарно описуєте подіїї, головне, ще й з гумором. Хай щастить!!!!

[Эльфа]

Отже, історія мого незабутнього дня. 

В три години ночі почалися слабенькі перейми з інтервалом в 15 хвилин. Спати вже не могла, почала потихеньку чепуритися в ЦРБ. У п’ять годин ранку інтервали зменшилися до 6-7 хвилин. Намагаюся розбудити чоловіка, кажу – здається я народжую.  Мій коханий повернувся на інший бік і далі спить. Посиділа вже «на сумках» ще годинку, жаль було його будити)) В 6 ранку розтормошила.

Я:

- Все виїжджаємо.

Він:

-          Може кави хоч поп’ємо?

Я:

-          Я народжую! Поїхали!

Він:

-          А чому ти тоді не кричиш?

 

Перейми дійсно були не болючі, тому в ЦРБ історія повторилась) У медсестер була «пересменка» і оформляли мене близько години. Одна медсестра іншій говорила, що я почекаю, я ж не народжую. А чого швидити, я собі сиділа тихенько в куточку)))

Нарешті опинилася на кріслі в мого лікаря, Анни Іванівни Шкоденко. Вона перша, хто повірив, що я народжую, оскільки розкриття в мене було 6 пальців… Заговоривши мені зуби, вона швидко проколола пузир, відійшли води і мене з чоловіком розмістили в родзалі. Перейми нарешті стали сильними, але не циклічними. В 11:30 мене приєднали до капельниці, яку я тягала за собою до кінця. З цього часу біль став нестерпним як і має бути, коханий вже не жалівся «чого я не кричу» ))) він дуже допомагав масажуючи спину.

Анна Іванівна дуже допомагала тим, що була абсолютно спокійна. Пропонувала зайняти мені любу позицію, в якій мені буде легше переживати перейми. Моя принцеска вперто не хоіла полишати животика. Розкриття не збільшувалося, тому мені все дужче накручували капельницю. Далі, я почала просити кесарево, на що Анна Іванівна відповіла «харошо». Я їй навіть на мить повірила і полегшено зітхнула)))))

Потім нарешті почалися потуги. Ми домовлялися з коханим, що він вийде, та коли я почала його прогняти він не зрушив з місця. Залишився до кінця. Потім говорив, що не жалкує, оскільки б зійшов з глузду, аби не бачив, що зі мною відбувається. Він говорив, що найстрашнішим моментом був той, коли він побачив в акушерки Оксани в руках ножиці. Я тоді була уже в напівсвідомості, але пам’ятаю, що Анна Іванівна говорила, що голівка моєї принцеси не зможе вийти… тому мене різнули по промежині. Описувати ці «прекрасні» відчуття я не буду, аби не налякати потенційних народжувальниць )))

Далі кілька потуг і в 15:10 у мене на грудях з’явилося тепле тільце моє прекрасної донечки. Зашивали під загальним наркозом, бо виявили алергію на новокаїн (може й на краще). Під наркозом мені бачилися матраці і мандри по різних вимірах сприйняття світу, все було кольорове, то паперове, то пластмасове… Короче глючило круто)))

Потім я побачила обличчя коханого і зраділа, що повернулася в наш світ. Коханий говорив, що я раділа так кілька разів, поки зафіксувалася)) Далі була радість бачити мою принцесу і новий рік вже вдома. Спогади про ЦРБ тільки позитивні, навіть незважаючи на те, що я й досі не можу сидіти і з острахом боюся чхнути або, не дай боже, кашлянути)) Сподіваюсь, вся біль скоро мине і все буде добре. Так, мої пологи не були найлегшими, але я ні на секунду не жалкую, що все так відбулося, оскільки в нас поселилося маленьке щастя, яке з кожним днем стає більшим. )

История очень похожа на мою))Фух.....вспомнилось...) я тоже рожала в црб с дежурной бригадой и думаю прошло все лутше чем могло бы быть!) Спасибо им огромное за наше чудо!))

[Karimka]

Девушки, кто-то планирует на следующей неделе побывать в этом заведении??))

[Lenarin]

Девочки, я дважды рожала в ЦРБ и ничуть не пожалела. И дважды у меня роды принимала Наталья Антоновна (фамилии не помню) она уже пожилая, но очень хороший доктор и спец. своего дела)))
Последний раз рожала зимой в январе. В палате тепло, ребеночек возле тебя, душ рядом, что еще нужно. Если нету карантина в палату можно заходить проведующим. Мне хоть кушать и носили, но брала очень вкусный суп и хлеб с маслом. Кормят там хорошо. Рожала в 2013 году оплаты никакой не требовали, только все, что собирали по списку.  От себя отблагодарила доктора и акушерку тех, что роды принимали и все. Я очень довольна этим роддомом и всем его советую.

[Мрія]

И я расскажу о себе.
Со второй беременностью на учете стояла в районной ЖК, врач – Покотило Н.В., как человек – молодая и приятная, как врач – не оценила. У меня все было хорошо, по этому наше общение сводилось к вопросам и ответам как вы себя чувствуете и когда явиться в следующий раз.
Рожать решила тоже в районной больнице, исходя из отзывов здесь, на форуме, и знакомых. Первого ребенка рожала в городском роддоме, так что есть с чем сравнивать.

Начинала рожать с Аленой Ивановной, родила с Натальей Антоновной. Кстати, здесь кто-то писал про бейджики, так як не увидела ни одного, приходилось спрашивать или слушать как кого называют.
Плюсы:
1) Список в роддом более чем скромный, все из него использовалось мной или при мне. Например, 2 рулона бумажных полотенец и 2 жидких мыла – в родзале и в палате, в отличии от городского роддома, куда я покупала 12 рулонов полотенец и которые неизвестно куда шли.
Один раз в палате сестра-хозяйка извиняющимся тоном попросила купить порошок. Естественно купили,
2) В палате мы с мужем были одни, так что нормально расположились и он, и я. Но это нам так повезло, что было немного рожениц.
3) Приятная тетенька из столовой. Постоянно приглашала.

Минусы:
1) врачи не понравились. Никакого сочуствия и поддержки, только крики. Поверьте, у меня довольно высокий болевой порог, и если я уже кричу, то значит терпеть не могу. Но по их словах я была «в образе», это такой жаргон, я так понимаю.
Не отрицаю что врачи хорошие, профессионалы, но неужели так трудно сказать несколько ласковых слов и ободрить, а у них, наверное, все по принципу – все рожали и ты родишь.
2) В палату я попала в 12 дня и до 8 вечера (!) ко мне никто ни разу не зашел! А если мне плохо? А если я упала? А если с ребенком что-то, а я не могу встать? Муж же не постоянно был возле меня. Вечером забежал дежурный врач, спросил какая температура у меня и у новорожденного. А мне кто-то говорил ее мерять?
3) В списке в роддом были памперсные пеленки – 2-3 штуки. Реально же их нужно на много больше, так как здесь практикуют стелить их на кровать в родзале, а потом и в палате. Я не против, но что стоило изменить этот пункт на большее количество, а не гонять мужа в 4 утра в аптеку? В городском я рожала с простынью на кровати (может уже что-то и там изменилось), по этому не удивилась такому небольшому количеству пеленок.
4) Кровь с пальца у меня взяли только в день выписки, хотя слышала как какая-то врач на второй день после родов спрашивала у медсестры – почему до сих пор не взяли. Как надо на самом деле я не знаю, так же как и не знаю какие там результаты.
Не скажу, что в городском было лучше, там свои плюсы и минусы.
В общем, хорошо, что все хорошо.
Пы. Сы. Благодарить мне никого не хотелось. И дело не в экономии денег.

[Nova]

И я расскажу о себе.
Со второй беременностью на учете стояла в районной ЖК, врач – Покотило Н.В., как человек – молодая и приятная, как врач – не оценила. У меня все было хорошо, по этому наше общение сводилось к вопросам и ответам как вы себя чувствуете и когда явиться в следующий раз.
Рожать решила тоже в районной больнице, исходя из отзывов здесь, на форуме, и знакомых. Первого ребенка рожала в городском роддоме, так что есть с чем сравнивать.

Начинала рожать с Аленой Ивановной, родила с Натальей Антоновной. Кстати, здесь кто-то писал про бейджики, так як не увидела ни одного, приходилось спрашивать или слушать как кого называют.
Плюсы:
1) Список в роддом более чем скромный, все из него использовалось мной или при мне. Например, 2 рулона бумажных полотенец и 2 жидких мыла – в родзале и в палате, в отличии от городского роддома, куда я покупала 12 рулонов полотенец и которые неизвестно куда шли.
Один раз в палате сестра-хозяйка извиняющимся тоном попросила купить порошок. Естественно купили,
2) В палате мы с мужем были одни, так что нормально расположились и он, и я. Но это нам так повезло, что было немного рожениц.
3) Приятная тетенька из столовой. Постоянно приглашала.

Минусы:
1) врачи не понравились. Никакого сочуствия и поддержки, только крики. Поверьте, у меня довольно высокий болевой порог, и если я уже кричу, то значит терпеть не могу. Но по их словах я была «в образе», это такой жаргон, я так понимаю.
Не отрицаю что врачи хорошие, профессионалы, но неужели так трудно сказать несколько ласковых слов и ободрить, а у них, наверное, все по принципу – все рожали и ты родишь.
2) В палату я попала в 12 дня и до 8 вечера (!) ко мне никто ни разу не зашел! А если мне плохо? А если я упала? А если с ребенком что-то, а я не могу встать? Муж же не постоянно был возле меня. Вечером забежал дежурный врач, спросил какая температура у меня и у новорожденного. А мне кто-то говорил ее мерять?
3) В списке в роддом были памперсные пеленки – 2-3 штуки. Реально же их нужно на много больше, так как здесь практикуют стелить их на кровать в родзале, а потом и в палате. Я не против, но что стоило изменить этот пункт на большее количество, а не гонять мужа в 4 утра в аптеку? В городском я рожала с простынью на кровати (может уже что-то и там изменилось), по этому не удивилась такому небольшому количеству пеленок.
4) Кровь с пальца у меня взяли только в день выписки, хотя слышала как какая-то врач на второй день после родов спрашивала у медсестры – почему до сих пор не взяли. Как надо на самом деле я не знаю, так же как и не знаю какие там результаты.
Не скажу, что в городском было лучше, там свои плюсы и минусы.
В общем, хорошо, что все хорошо.
Пы. Сы. Благодарить мне никого не хотелось. И дело не в экономии денег.

Поздравляю с пополнением!