Перехід до вмісту


Фотографія

Рожа-а-а-а-а-ю!


  • Будь ласка, увійдіть в систему, щоб відповісти
1076 відповідей у цій темі

#361 Katrinka

Katrinka

    Дітлашня

  • Активістки
  • ЗерняткоЗерняткоЗернятко
  • 145 повідомлення
  • Місто:Полтава
  • Ім'я:Екатерина

Нагороди

              

Опубліковано 09 серпень 2011 - 12:36

Ой, почитала, и ностальгия прокатилась по душе! Я рожала доченьку 7 лет назад в 1 горроддоме с Мизикововй Еленой Юрьевной и акшеркой Ларисой Васильевной. Договорилась с врачом в пятницу, говорит она мне_ "Я уезжаю в воскресенье и до вторника меня не будет. У тебя тут все нормально, думаю без меня не родишь!" Ну я и родила благополучно в понедельник. :blush: К нам приехали родители мужа в гости и они мне купили много клубники и черешни на рынке. (июнь ведь) И в ночь с 27 на 28 число, наевшись изрядно ягод у меня схватил живот и я погнала в туалет. Думаю вот это наелась на свою голову. Но так повторилось у меня 3 раза с перриодичностью в 30 минут и я поняла что это явно не ягоды. В 1,30 ночи приехали в роддом. Муж с перепугу чуть не выбил двери входные, пока будил дежурную медсестру. И вот я в отделении, оформлена и осмотрена. И врач (который просто был дежурный, моя то уехала) за мной так трепетно ходила, спрашивала как я, все время беспокоилась. Очень ей благодарна. Так как в 12 ночи начались схватки, то у меня в 6 утра прокололи "пузырь" - не отходили воды, и тут совсем стало мне весело. Ходила, и пела, и подвывала. Жалко было, девчонки спят в предродовых, а я тут их рано будить буду, вот и пела тихонько песни. Врач моя все время выходила смотреть че за музыка :D Но в 8, 50 стало совсем невыносимо, я то на дверях повисну, то на четвереньки встану, она меня быстренько на родкресло. И тут началось самое интересное - они стали рассказывать друг другу анекдот, после всех приготовлений. При потугах, со словами :РАБОТАЕМ - мне, и подбадриванием мы работали. Только схватка проходит, анекдот продолжался :sarcastic: Вот так у меня и родилась доча в 9.05 утра. Вс епрошло оч благополучно, не смотря на мой маленький таз. А первая встреча - это выше всяких ожиданий! :give_heart:

#362 Arisha_81

Arisha_81

    Дошкільня

  • Активістки
  • ЗерняткоЗерняткоЗерняткоЗернятко
  • 181 повідомлення
  • Місто:центр
  • Ім'я:Ирина

Нагороди

     

Опубліковано 09 серпень 2011 - 17:06

Все собираюсь отписаться и я за свои роды и вечно не успеваю в те очень короткие моменты, когда моя девочка таки спит и не на ручках. Вобщем, дело было так. собиралась я родить неделе на 39-й не позже, так как по узи плод мне обещали крупный и говорили, что желательно не перенашивать и срок ставили на 5.07. по месячным было 13.07. но я все мечтала справиться максимум до 10. в 38 ндель начала ходить на осмотр к врачу, с которым договаривалась за роды. и он мне сказал, что шейка у меня ну совсем не готова, назначил колпосептин и ждать). вставляла я его исправно 9 дней-потом снова на осмотр-эффекта особого от них не наблюдалось. сказали продолжать вставлять и ждать))), чем я и занималась, попутно пробуя на себе все народные методы, чтоб родить поскорей. но где там. А врач тем временем сказал, которого я тоже сильно напугала крупным плодом(я родилась 3850, а муж 5!кг), что если до 15 ничего не начнется, приходить сдаваться, хотя это было всего 40 недельи 2 дня. Итого, 15 утром поехала в роддом, но вещи решила пока не брать-ну не чувствовала, что готова рожать как-то. приехала, врач говорит, мол, оформляться давай, что ли. а я попросила его все-таки меня посмотреть для начала-ну как-то не хотелось стимуляции с нуля совсем. он глянул, шейка не особо, недель на 38-39. и как-то мне сильно некомфортно стало-оказывается он отслоил мне пузырь и сказал, что это может помочь, чтоб роды сегодня начались, ну а если нет, то я совсем не готова и отпустил гулять еще неделю-но это крайний срок. Вобщем поехала я домой, тоскливо мне как-то стало, позвонила мужу-говорю, выходи на перерыв,пошли на рынок, продуктов кое-каких купим. А меня уже как-то прихватывать стало, но я думаю, что это треники и особо не реагирую, пошла гулять. На рынке меня прихватывать стало сильнее и чаще, я даже шутила, мол все, началось, но сама еще не верила. хотя хватало уже сильно и приблизительно каждые 10 минут. но мне все казалось, что не совсем регулярно это было. вобщем пришла домой где-то в 15 часов. хватать стало чаще, позвонила врачу-а у них там цейтнот, сказал приезжать к 18. в 16 30 меня хватало уже приблизительно каждые 3-5 минут и мама по телефону уговаривала меня ехать в роддом, на что я отвечала, что мне неудобно людей беспокоить, так как скорей всего у меня треники. но до 18 я не дотянула-таки поехала в роддом в 17, схватки были уже каждые 2 минуты. а дальше все стандартно и в 18 часов в родзале мне прокололи пузырь. и стало совсем жестко схватки минута через минуту и такие конкретные. через полтора часа меня глянули-открытие увеличилось только на сантиметр и было 3 см. края шейки какие-то сильно утолщенные и раскрываться как мне сказали она может оочень долго и то не факт. короче, посоветовали эпидуралку. на что я согласилась, так как сама об этом подумывала-а тут еще и показания. после аналгезии за час у меня шейка снова открылась только на сантиметр и сказали, что без капельницы не обойтись. сделали, вставили катетер и так мы с мужем и гуляли-он возил за мной штатив.сказали что будут смотреть через полтора часа. но минут через 40, я поняла, что меня конкретно тужит. муж позвал врача, но свободна была только акушерка-в тот день собрались рожать многие-были заняты почти все родзалы. она мне не поверила и я практически убедила ее меня посмотреть-а к слову на кровать я забиралась уже с помощью-потому что по ощущениям сесть я могла уже на голову своему ребенку. она с удивлением констатировала что у меня полное раскрытие и головка в тазу. начали звать врача, пришлось его подождать-мне без него почему-то стремно было, продышала пару потуг. ну а потом начали-3 потуги и родилось мое солнышко. а потом когда я родила плаценту, акушерка сказала, что она просто никакая и родила я гранично вовремя, чтоб на ребенке это особо не отразилось. так что я благодарна Олегу Юрьевичу за такую стимуляцию, иначе все могло бы быть совсем не радужно. Акушерка была Елена Владиславовна-вроде ничего плохого сказать не могу, но и сравнить же не с чем. врач-анестезиолог-выше всяких похвал-прекрасный человек и настоящий профессионал. и еще обещала рассказать за дианатал гель. у меня девочка со стандартным весом родилась-но головушка крупная. у меня одна ссадина снаружи и одна на шейке. потуги прошли быстро. мне кажется, гель помог))) а может все так и было бы))) но все-таки мне кажтся помог))). все, девочка моя проснулась-пошла я к ней.)))

#363 Мама Лена

Мама Лена

    ветер перемен...

  • Довгожителі
  • ЗерняткоЗерняткоЗерняткоЗерняткоЗерняткоЗерняткоЗернятко
  • 20 412 повідомлення
  • Місто:Полтава

Нагороди

   2            

Опубліковано 09 серпень 2011 - 17:11

Лена тоже мне не поверила,что тужить начало)))))

#364 Arisha_81

Arisha_81

    Дошкільня

  • Активістки
  • ЗерняткоЗерняткоЗерняткоЗернятко
  • 181 повідомлення
  • Місто:центр
  • Ім'я:Ирина

Нагороди

     

Опубліковано 09 серпень 2011 - 17:17

Шо ж она так людям не верит...))) наверное, ее часто в жизни обманывали)))

#365 Анютка

Анютка

    Студентка

  • Наша пісочниця
  • ЗерняткоЗерняткоЗерняткоЗерняткоЗерняткоЗернятко
  • 604 повідомлення
  • Місто:Днепр
  • Ім'я:Анна

Нагороди

              

Опубліковано 09 серпень 2011 - 17:36

Анестезиолог классный мужик, все время мне анекдоты рассказывал, отвлекал. Вот таким врачам веришь с первого слова.

#366 svexa

svexa

    Докторка мамських наук

  • Завсідники
  • ЗерняткоЗерняткоЗерняткоЗерняткоЗерняткоЗерняткоЗернятко
  • 4 257 повідомлення
  • Місто:Центральный рынок-Конкорд
  • Ім'я:svexa

Нагороди

      2         

Опубліковано 11 серпень 2011 - 11:23

После родов 7 лет назад решила что больше такого не вынесу! Но получилось все по другому! Первый раз сказали все срок 40 недель пора рожать!Мучалась с 8 до 16-45 так как роды вызывали!За вторым решила сидеть до последнего!2 августа для страховки сходила на УЗИ ,сказал доктор все в порядке но лутше ложись в больницу так как пошла 42 неделя!Приехала домой и тут началось!С 13до16 просидела дома а когда мужу надоело наблюдать мои муки вызвал скорую.В 16-30 была на приемнике.Хорошо что там сидела нормальная толковая женщина.Не проводя никаких процедур , видя мои схватки подняли сразу в родзал.Врачи попались отличные на долго одну не оставляли но и над душой не сидели.Родила нашего Илью в 18-20.без разрывов(хотя 4020),а первый был 3420 и наложили 12 швов.Девченки не бойтесь вторых родов.Все быстрее и намного легче.Конечно многое зависит и от акушерки моя Оля просто супер все помогла мне зделать как можно лутше. :sling:

#367 Лавина

Лавина

    Я белый и пушистый комочек.....

  • Довгожителі
  • ЗерняткоЗерняткоЗерняткоЗерняткоЗерняткоЗерняткоЗернятко
  • 6 769 повідомлення
  • Місто:Полтава
  • Ім'я:Татьяна

Нагороди

              

Опубліковано 11 серпень 2011 - 11:29

Ой, почитала, и ностальгия прокатилась по душе!
Я рожала доченьку 7 лет назад в 1 горроддоме с Мизикововй Еленой Юрьевной и акшеркой Ларисой Васильевной.



я кстати тоже сними рожала бригада суппер (правда 6,5 лет назад) анектоды тоже были.... :sarcastic:

#368 Katrinka

Katrinka

    Дітлашня

  • Активістки
  • ЗерняткоЗерняткоЗернятко
  • 145 повідомлення
  • Місто:Полтава
  • Ім'я:Екатерина

Нагороди

              

Опубліковано 17 серпень 2011 - 11:35

Я вот в январе вернусь за вторым ребеночком, жаль, что их (бригады) уже нет. :(

#369 мама juliya

мама juliya

    Крихітка

  • Новачки
  • ЗерняткоЗернятко
  • 21 повідомлення
  • Ім'я: юлия

Опубліковано 17 вересень 2011 - 11:01

вот и я решила написать о своих родах. мы родились 26 августа в обласном роддоме. срок мне ставили на 21, а мне все хотелось побыстрее. но не тут то было. тянуть спину и болеть живот начал еще с 38 недели. я без конца бегала к врачу, с которой договорилась о родах, а она мне говорила, что все идет естественным путем тоько очень медленно. но это ничего страшного. когда 26 утром после безсонной ночи беганья в туалет у меня начались небольшие выделения (водянистые) я сразу и не подумала что это могуть отходить воды. только к 10 часам когда выделения повторились я залезла в интернет и посмотрела могут ли воды отходить по немногу. потом позвонила к врачу, а она сказала ехать к ней. в 11 мы уже были в роддоме. врач посмотрела меня и сказала что мы наконец то рожаем и что это действительнол начали отходить воды. надо ли говорить о том, сколько было у меня радости. людмила алексеевна (так зовут моего врача) сказала что бы я отправляла мужа домой за сумками а мне сказала гулять возле роддома по парку. когда я вышла к мужу и сказала ему что он едет домой то он сразу не понял и подумал что опять ложная тревога, а вот когда ему дошло - это было что-то. он не знал что ему делать толи бежать домой самому, толи не отходить от меня. в итоге он в 11-40 уже был возле роддома с сумками. потом меня отвели в родзал. мужа отговаривали все что бы он не присутствовал на родах но мы ехали с твердой уверенностью пройти это вместе и когда через 15 минут после того, как я спросила у санитарки почему моего мужа до сих пор нет рядом а она ответила, что пойдет посмотрит, его не пустили у меня началась МАЛЕНЬКАЯ истерика. мужа пустили только после того как я об этом попросила врача, это при том, чято изначально это было оговорено. потом я поняла, что не пускали медсестры. и вот в 2 часа мы уже вместе в родзале и начались схватки через 3 мин. меня смотрели и сказали что все нормально, только не сокращались перерывы между схватками. мне вкололи окситоцин и тут началось. СБ что рялом был муж, его помощь была не заменимой. все схватки я просидела на мячике а он не отходил от меня ни на шаг. потом еще 2 укола и начались сами роды. муж не вышел и я ему очень за это благодарна, потому что ребенок оказался крупнее чем ожидали и только благодаря тому что в момент самого рождения муж не дал мне перевернутся мы родились здоровенькие. он просто прижал меня к кровати руками и всем своим весом так, что потом врач говорила, что он действовал как професионал. боль была очень сильной из за уколов и когда доча родилась я как будто куда то провалилась. когда нашу девочку положили мне на грудь я еще не знала что у нас дочка, а муж плакал как ребенок. мы до родов не знали кто у нас будет и когда нам сказали что у нас дочка это было сюрпризом. эти первые прикосновения детского тельца к телу - это не забываемые ощущения. сознание того, что ты мама этого маленького пищащего комочка жизнь которому ты подарила приходит и не дает оторвать взгляд от ребенка. еще почти три часа мы находились в родзале втроем, звонили родным и близким, любовались нашей малышкой, которую там же в родзале назвали Евой.

#370 Ozzz

Ozzz

    Мрійлива мамуля

  • Наша пісочниця
  • ЗерняткоЗерняткоЗерняткоЗерняткоЗерняткоЗерняткоЗернятко
  • 1 164 повідомлення
  • Місто:Полтава-Київ
  • Ім'я:Юлька-моргулька:)

Нагороди

              

Опубліковано 29 жовтень 2011 - 13:41

Малій через тиждень 2 роки(!) і я вирішила поділитися своїми спогадами про роди, оскільки почала їх вже забувати (мама рідна, я ж клялась, що ніколи цього не забуду!) Моя двійняшка народила свого синочка за 4 місяці до моїх пологів. Коли подруги розпитували її «Ну як?», я кричала «Тільки не при мені, тільки не при мені!» і тікала подалі від пліткарок:) Але все ж встигала побачити, як Ларка робить страшні очі і хитає головою… А кусочок підслуханої фрази «неначе всередині пєтарду підірвали» викликав у мене змішані емоції – хотілось ржать і плакати. Проте термін вже наближався до кінця, я стала схожа на гіпопотама, мій завжди міцний сон кудись зщез і я почала мріяти про пологи…Проте окрім невеличких тренувальних схваток мені нічого не світило. Однієї ночі я прокинулась від того, що хотілось в туалет. Через 30 хв мені знов захотілось в туалет. А потім ще кілька раз бігала. А потім помітила, що відійшла «пробка». Все це на фоні легеньких, але регулярних схваток, на які я уваги особливо не звертала (тонус переслідував мене всю вагітність). Я почала чомусь хвилюватись (от дурко, треба було спати лягати! Останні відносно спокійні ночі), метушитись по будинку. Від шуму прокинулась мама. Загнала до себе у постіль, гладила моє волосся, наказала спати. «А я не рожу?» - поставила я ідіотське запитання. Мамка почала гикати, і сказала, що вона мене розбудить у випадку чого…. На ранок схватки трохи вщухли. Я поїхала в ЖК на черговий огляд. «Что, рожаем уже?» - запитала Акіменко. «Це Ви мені скажіть»- відповіла я. «Рожаем, рожаем, по глазам вижу :rolleyes: » - я здивувалась, думала, в такому ділі другий орган є показовим :D . З направленням з ЖК пхну додому за своїми торбочками. Вдома починаються християнсько-язичницькі ритуали – всі шкафчики відкриваються, штани чоловіка стелються перед порогом, мама шепоче якусь молитву. Я переступаю поріг, повертаюсь і краєм ока помічаю, як моя двійняшка потай мене хрестить. «От, чудили» - думаю я, - «Я щас швидесенько 4 годинки відмучаюсь і буду вже з малючкою». Не так сталося, як гадалося. В обласному завідуюча мене зразу повідомила, що до пологів мені «як до Києва рачки». А тим часом я почала відчувати, що таке справжні схватки. Справжні – це коли дихнути не можеш. І ходити не можеш. І лежати не можеш. Ну, коротше, ходжу по палаті, періодично чіпляюсь на якусь тумбочку, переживаючи схватку. І так години 3. Прийшла мій лікар (надалі А.І.) . Оглянула, сказала, щоб готували палату. Санітарка причитаючи, що я сьогодні 10 за день, повела мене у мій родзал. Сказала, щоб я нікуди з нього не виходила. «Зачекайте», - кажу я, -«я хочу в туалет!». « На судно!» - строго каже санітарка, - «а то ти мені в унітаз народиш.» Яка фігня, в мене на той момент навіть води не відійшли!!! Випросилась я в нормальний туалет. Повернулась. Сижу на м’ячику, ловлю схватки. Телефон на тумбочці розривається. То мама, то сестра, то чоловік (який за 2.5 години з Києва припхнув :blink: ) Розумію, що сили відповідати на дзвінки в мене вже немає (період між схватками став 2-3 хвилини, я просто не встигала відпочити), прошу щоб від мене відчепились. Заходить А.І., каже, щоб я лягла і хв.. 20 поспала. Де там, лежати я просто не могла – роздираючий біль змушував мене весь час кататись на фітболі… Через деякий час А.І. мене повідомляє, що шийка майже розкрилась. Прокололи пузир. І тут понеслось!!! Мене почало трясти. Медсестри притягли УФО, але трусило мене зовсім не від холоду. В мене вже не було сил терпіти і просто почала стогнати. Тут А.І. мене повідомляє, що не бачить прогресу родів, період між схватками почав збільшуватись. Притягли окситоцин. Посадили мене на стільчик. Сказали тужитись. Природа милостива. Наступні 1.5 години я пам’ятаю дуже нечітко. Потуг майже немає. А.І. командує мені, коли тужитись ( сестра моя не могла свої потуги вгамувати, а я з силами, щоб потужитись, не могла зібратись). Біль просто роздираюча. Як через сон чую, що мене переводять знову на ліжко, хтось обережно мене вкладає. Обвожу поглядом кімнату і бачу, що там до фіга людей. Прийшла завідуюча і разом з А.І. щось наді мною чаклують. Ще дві людини стоять осторонь і не наближаються. «Ну все, капєц мені» - чомусь подумала я. Десь віддалено чую слова чергового лікаря «Да она же отьезжает!», і мені на голову виливають з чашечки води. Розум трошки повертається на місце. «Юля, дивись сюди – це твоя дитина» - я підвожусь на ліктях, і помічаю у себе між ніг маленький чорненький комочок, - «Їй погано. Їй треба допомогти, давай останній раз постарайся». Стараюсь. Мала м*якенько випадає з мене і за одну секунду мені стає так добре-добре…Неонатологи (ті люди, що стояли осторонь, а я думала, що вони з реанімації :crazy: ) обмірюють-обважують мою доньку в той час, коли я задаю питання «Пальчики всі? А на ніжках? Здорова дитинка?» «Та нормальна у вас дитина, 9 із 10». На годиннику 4.55 ранку. Моя козявка лежить на моїх грудях і смачно смокче пальці (чомусь до грудей її приклали лише в палаті) Мій телефон розривається. Хтось дає мені трубку. Звоне двійняшка. Вона плаче. «Дурочка» - кажу я, - «чого ревеш, я вже народила. 3570!» Тут відчиняються двері і в халаті, масці і бахілах заходить мій чоловік (тоді був карантин ). Як потім він казав, очікував побачити замучану мене, а натомість побачив, як я лежу і і сміюсь. Мною заволоділа якась неймовірна ейфорія, відчуття безмежної радості . Можливо, мені вкололи наркотики, а можливо то був найяскравіший спалах щастя в моєму житті. :give_heart:

#371 Koshka

Koshka

    Є два притулки від життєвих негараздів: це музика і кішки...

  • Завсідники
  • ЗерняткоЗерняткоЗерняткоЗерняткоЗерняткоЗерняткоЗернятко
  • 3 498 повідомлення
  • Місто:Toronto, Canada
  • Ім'я:Koshka

Нагороди

2               

Опубліковано 29 жовтень 2011 - 14:43

Малій через тиждень 2 роки(!) і я вирішила поділитися своїми спогадами про роди, оскільки почала їх вже забувати (мама рідна, я ж клялась, що ніколи цього не забуду!)
Моя двійняшка народила свого синочка за 4 місяці до моїх пологів. Коли подруги розпитували її «Ну як?», я кричала «Тільки не при мені, тільки не при мені!» і тікала подалі від пліткарок:) Але все ж встигала побачити, як Ларка робить страшні очі і хитає головою… А кусочок підслуханої фрази «неначе всередині пєтарду підірвали» викликав у мене змішані емоції – хотілось ржать і плакати.
Проте термін вже наближався до кінця, я стала схожа на гіпопотама, мій завжди міцний сон кудись зщез і я почала мріяти про пологи…Проте окрім невеличких тренувальних схваток мені нічого не світило.
Однієї ночі я прокинулась від того, що хотілось в туалет. Через 30 хв мені знов захотілось в туалет. А потім ще кілька раз бігала. А потім помітила, що відійшла «пробка». Все це на фоні легеньких, але регулярних схваток, на які я уваги особливо не звертала (тонус переслідував мене всю вагітність). Я почала чомусь хвилюватись (от дурко, треба було спати лягати! Останні відносно спокійні ночі), метушитись по будинку.

Від шуму прокинулась мама. Загнала до себе у постіль, гладила моє волосся, наказала спати. «А я не рожу?» - поставила я ідіотське запитання. Мамка почала гикати, і сказала, що вона мене розбудить у випадку чого….

На ранок схватки трохи вщухли. Я поїхала в ЖК на черговий огляд. «Что, рожаем уже?» - запитала Акіменко. «Це Ви мені скажіть»- відповіла я. «Рожаем, рожаем, по глазам вижу :rolleyes: » - я здивувалась, думала, в такому ділі другий орган є показовим :D .
З направленням з ЖК пхну додому за своїми торбочками. Вдома починаються християнсько-язичницькі ритуали – всі шкафчики відкриваються, штани чоловіка стелються перед порогом, мама шепоче якусь молитву. Я переступаю поріг, повертаюсь і краєм ока помічаю, як моя двійняшка потай мене хрестить. «От, чудили» - думаю я, - «Я щас швидесенько 4 годинки відмучаюсь і буду вже з малючкою». Не так сталося, як гадалося.
В обласному завідуюча мене зразу повідомила, що до пологів мені «як до Києва рачки». А тим часом я почала відчувати, що таке справжні схватки. Справжні – це коли дихнути не можеш. І ходити не можеш. І лежати не можеш. Ну, коротше, ходжу по палаті, періодично чіпляюсь на якусь тумбочку, переживаючи схватку. І так години 3. Прийшла мій лікар (надалі А.І.) . Оглянула, сказала, щоб готували палату. Санітарка причитаючи, що я сьогодні 10 за день, повела мене у мій родзал. Сказала, щоб я нікуди з нього не виходила.
«Зачекайте», - кажу я, -«я хочу в туалет!».
« На судно!» - строго каже санітарка, - «а то ти мені в унітаз народиш.» Яка фігня, в мене на той момент навіть води не відійшли!!! Випросилась я в нормальний туалет. Повернулась. Сижу на м’ячику, ловлю схватки. Телефон на тумбочці розривається. То мама, то сестра, то чоловік (який за 2.5 години з Києва припхнув :blink: ) Розумію, що сили відповідати на дзвінки в мене вже немає (період між схватками став 2-3 хвилини, я просто не встигала відпочити), прошу щоб від мене відчепились. Заходить А.І., каже, щоб я лягла і хв.. 20 поспала. Де там, лежати я просто не могла – роздираючий біль змушував мене весь час кататись на фітболі…
Через деякий час А.І. мене повідомляє, що шийка майже розкрилась. Прокололи пузир. І тут понеслось!!! Мене почало трясти. Медсестри притягли УФО, але трусило мене зовсім не від холоду. В мене вже не було сил терпіти і просто почала стогнати. Тут А.І. мене повідомляє, що не бачить прогресу родів, період між схватками почав збільшуватись. Притягли окситоцин. Посадили мене на стільчик. Сказали тужитись. Природа милостива. Наступні 1.5 години я пам’ятаю дуже нечітко. Потуг майже немає. А.І. командує мені, коли тужитись ( сестра моя не могла свої потуги вгамувати, а я з силами, щоб потужитись, не могла зібратись). Біль просто роздираюча. Як через сон чую, що мене переводять знову на ліжко, хтось обережно мене вкладає. Обвожу поглядом кімнату і бачу, що там до фіга людей. Прийшла завідуюча і разом з А.І. щось наді мною чаклують. Ще дві людини стоять осторонь і не наближаються. «Ну все, капєц мені» - чомусь подумала я. Десь віддалено чую слова чергового лікаря «Да она же отьезжает!», і мені на голову виливають з чашечки води. Розум трошки повертається на місце.
«Юля, дивись сюди – це твоя дитина» - я підвожусь на ліктях, і помічаю у себе між ніг маленький чорненький комочок, - «Їй погано. Їй треба допомогти, давай останній раз постарайся». Стараюсь. Мала м*якенько випадає з мене і за одну секунду мені стає так добре-добре…Неонатологи (ті люди, що стояли осторонь, а я думала, що вони з реанімації :crazy: ) обмірюють-обважують мою доньку в той час, коли я задаю питання «Пальчики всі? А на ніжках? Здорова дитинка?» «Та нормальна у вас дитина, 9 із 10».
На годиннику 4.55 ранку. Моя козявка лежить на моїх грудях і смачно смокче пальці (чомусь до грудей її приклали лише в палаті) Мій телефон розривається. Хтось дає мені трубку. Звоне двійняшка. Вона плаче. «Дурочка» - кажу я, - «чого ревеш, я вже народила. 3570!»
Тут відчиняються двері і в халаті, масці і бахілах заходить мій чоловік (тоді був карантин ). Як потім він казав, очікував побачити замучану мене, а натомість побачив, як я лежу і і сміюсь. Мною заволоділа якась неймовірна ейфорія, відчуття безмежної радості . Можливо, мені вкололи наркотики, а можливо то був найяскравіший сполах щастя в моєму житті. :give_heart:

Вот тут понравилось :give_heart: :good:

Від шуму прокинулась мама. Загнала до себе у постіль, гладила моє волосся, наказала спати. «А я не рожу?» - поставила я ідіотське запитання. Мамка почала гикати, і сказала, що вона мене розбудить у випадку чого….

Юля у меня переварились макароны,пока дочитывла твой трогательный рассказ!!!Теперь приходи есть! :sarcastic: :sarcastic: :sarcastic:
Ты умничка,все эмоции и ту радость пережила заново,вспомнила как рожала девочку свою....

Можливо, мені вкололи наркотики, а можливо то був найяскравіший сполах щастя в моєму житті. :give_heart:


Вот это точно!!! :give_heart: :kiss:

#372 ТАНИКА

ТАНИКА

    Мышулькина Мамулька

  • Завсідники
  • ЗерняткоЗерняткоЗерняткоЗерняткоЗерняткоЗерняткоЗернятко
  • 3 825 повідомлення
  • Місто:Гадяч
  • Ім'я:Таня

Нагороди

   2    2       2   

Опубліковано 29 жовтень 2011 - 14:57

Ozzz, очень трогательно :give_heart: . Прям захотелось ещё перечитать.

#373 Нинзя

Нинзя

    Счастье есть!

  • Завсідники
  • ЗерняткоЗерняткоЗерняткоЗерняткоЗерняткоЗерняткоЗернятко
  • 2 604 повідомлення
  • Місто:Полтава - Сады 1
  • Ім'я:Нина

Нагороди

2    2            

Опубліковано 29 жовтень 2011 - 15:05

Ozzz, спасибо за рассказ - аж мурашки по коже...Еще раз родить захотелось) :give_heart:

#374 sunny

sunny

    Докторка мамських наук

  • Завсідники
  • ЗерняткоЗерняткоЗерняткоЗерняткоЗерняткоЗерняткоЗернятко
  • 2 668 повідомлення
  • Місто:Полтава
  • Ім'я:Таня

Нагороди

2               

Опубліковано 29 жовтень 2011 - 15:12

Ozzz, очень трогательный рассказ :good: Я как будто с вами вместе все это пережила, хоть и не знаю каково это рожать самой, т.к. судьба меня этим обделила :pardon:

#375 sk1zka

sk1zka

    Счастливая мама

  • Завсідники
  • ЗерняткоЗерняткоЗерняткоЗерняткоЗерняткоЗерняткоЗернятко
  • 3 683 повідомлення
  • Ім'я:Ольга

Нагороди

      2    2      

Опубліковано 29 жовтень 2011 - 15:16

Ozzz,спасибо за рассказ... Вспомнила свои недавнии роды и поняла что со временем начинает забывать боль, а радость того,что появился новый человечек растет в геометрической последовательности.

#376 Ухтышка

Ухтышка

    Насолоджуюсь життям

  • Завсідники
  • ЗерняткоЗерняткоЗерняткоЗерняткоЗерняткоЗерняткоЗернятко
  • 2 604 повідомлення
  • Місто:30 км від Полтави

Нагороди

   2            

Опубліковано 29 жовтень 2011 - 15:42

Юль, а говоришь забывать этот день стала, всё так передала, как будто вчера это было, я и сама свои вспомнила... Твой рассказ читала на одном дыхании, про наркотики супер, думаю эйфория не от них.
Свой сумашедший день вспомнила, теперь уже с улыбкой, кое-где со смехом.
Блин, какое же это счастье - ребёнка родить!!!

#377 ириска

ириска

    Докторка мамських наук

  • Завсідники
  • ЗерняткоЗерняткоЗерняткоЗерняткоЗерняткоЗерняткоЗернятко
  • 2 743 повідомлення

Нагороди

      2         

Опубліковано 29 жовтень 2011 - 15:50

Юля, спасибки за рассказик, слезы радости выступили :rolleyes:

#378 Атуля

Атуля

    верю в чудеса

  • Завсідники
  • ЗерняткоЗерняткоЗерняткоЗерняткоЗерняткоЗерняткоЗернятко
  • 1 503 повідомлення
  • Місто:Полтава
  • Ім'я:Светлана

Нагороди

         2      

Опубліковано 29 жовтень 2011 - 16:06

Ozzz, доки читала аж розплакалась, і своі пологи згадала не в плані болю , а саме ту ейфорію про яку ти писала!

#379 Tala

Tala

    Мама

  • Довгожителі
  • ЗерняткоЗерняткоЗерняткоЗерняткоЗерняткоЗерняткоЗернятко
  • 6 109 повідомлення
  • Ім'я:Наталия

Нагороди

              

Опубліковано 29 жовтень 2011 - 17:29

Юля, ваш стиль изложения всегда мне очень нравился, с удовольствием читаю все ваши посты. Не все могут так изьясняться на рідній мові ( і я також :sarcastic: ). Рассказ очень трогательный и позитивный, спасибки :good:

#380 Мама Лена

Мама Лена

    ветер перемен...

  • Довгожителі
  • ЗерняткоЗерняткоЗерняткоЗерняткоЗерняткоЗерняткоЗернятко
  • 20 412 повідомлення
  • Місто:Полтава

Нагороди

   2            

Опубліковано 29 жовтень 2011 - 17:45

Юль, теперь мне УФО нужно.... настолько ярко, чет опять захотелось :crazy: Твои роды очень похожи на мои первые. Я тоже тогда и сознание теряла и связь с действительностью...А вообще это действительно чудо- дать жизнь маленькому человечку, такому родному и беззащитному :give_heart:




0 користувачів читають цю тему

0 учасників, 0 гостей, 0 анонімних користувачів

Важливі повідомлення

Про рекламу на форумі читати тут.

Реклама