Я Вам скажу, зачем: чтобы завести таких впечатлительных как я))) теперь мысленно иду на баррикады и рву тельняшку)))))
На баррикаду не надо.
Тельняшку оставьте в покое. Она вам еще пригодится.
Если вам ( мне, ему, им ) помогают в воспитании детей хорошие и адекватные люди, если эти люди делятся с нашими детками своими знаниями, умениями, мастерством, то стоит этих замечательных людей ценить и уважать.
Иногда эти люди могут ошибиться, дай Бог чтобы ошибки были поправимы.
Воспитатель представила психолога. Я прослушала как ее зовут.
Она предложила "поиграть".
Ну, "поиграть" это мы умеем и с удовольствием играем.
Вероятно по совету психолога столы поставлены крУгом.
Психолог берет предмет ( не помню какой и это не важно. может быть любой ).
Понятно. Это матрица. Ее будут передавать из рук в руки и вместе с материальной матрицей будет передаваться матрица поведения от ведущего.
Классика.
Первое- это имя. Каждый назвал.
Второй круг- что любили больше всего делать будучи малышами с мамами/родителями ( ого. тяжелая артилерия . внутренний поиск, детские воспоминания, первичный опыт, позитивный апорт, запрос к образу матери/родителей ).
На контакт пошел весь круг родителей, кроме меня и еще одной мамы.
При этом я значительно усложняла работу с "контингентом" так как сидела сразу же после психолога и ломала ей весь сценарий.
Но в общем аудитория была полностью открыта , как расколотый орех, и готова ко всему, что в нее посеют.
Перерву трохи таку довгу історію. А то мені щось зовсім незрозуміло що поганого в тому, що психолог працює в садку.
Ира, за то ты уверена, что воспитатели следят за ребенком и знают за кем нужно особо присматривать.
А так, укус/ушиб есть, а откуда взялся - неизвестно.
Про игрушки - я разрешаю детям брать игрушки в садик, но если они теряются, ломаются, то это уже не мои проблемы, значит не надо брать с собой. Пару раз малой терял игрушки в группе, плакал, воспитатель искала, переживала как я отреагирую. И была удивлена, что я была спокойна и сказала "не надо искать".
Я іграшки теж якщо даю, значить вони не жалкі. Хоча деякі мені шкода, але відмовити не виходить. Деякі були безслідно загублені(( А недавно нам повернули лялю, яку ми принесли ще взимку і Настя сказала, що хай залишається в садку)))
а почему бы и нет? что плохого в том, что я хочу знать, кто укусил моего ребенка?
це само собою, я просто вже не перший раз читаю обурення про укуси і цікаво, що ви далі робите з цією інформацією. Я начиталась тут, прийшла до вихователя з питанням, мені сказали "Да, Василиса вкусила Настю, вона взагалі частенько дітей кусає, не знаємо що з нею робити". І все, мені нічого було сказати)) Тим більше, що Настя на укус не те що не скаржилася, воно про нього навіть забула)
А другий раз сама винна була, бо іграшку не віддавала, ну або інша дівчина, що іграшку відбирала... Коротше вихователька не встигла розрулити той конфлікт.
Ключи к своему ребенку после эксцесса с качелью мне давать не хотелось.
Небыло доверия.
По этому дала ответы "ниочем".
И по моему личному мнению любая психокоррекция ребенка требует согласия родителей.
а мені здається це вже перебір. Що поганого в тому, що дитині, коли вона вдариться, будуть розповідати її улюблену казку? Мультик я не знаю як можна примінити, якщо немає телевізора, комп’ютера в групі. А в інших відповідях взагалі не розумію ніякого підтексту.
а мені здається це вже перебір. Що поганого в тому, що дитині, коли вона вдариться, будуть розповідати її улюблену казку? Мультик я не знаю як можна примінити, якщо немає телевізора, комп’ютера в групі. А в інших відповідях взагалі не розумію ніякого підтексту.
Вы заметили, я комментирую только объясняя что с родителями делают, без оттенков плохое-хорошее.
Оценку этому давать вам самостоятельно.
Вы не понимаете смысла потому, что не владеете определенными знаниями и для вас это кажется несущественным. Это природно.
якщо з точки зору вибору, то у нас завжди анкети були добровільні. Єдиний раз коли психолог дуже просила, це щоб написали на початку року які в кого є проблеми (адаптація, наприклад). Щоб вона змогла відразу "включитись в роботу" з новими дітками.
читаючи фрази типу "
Другие родители этого не знают, они играют. Все равно, что отобрать леденец у младенца.
якщо з точки зору вибору, то у нас завжди анкети були добровільні. Єдиний раз коли психолог дуже просила, це щоб написали на початку року які в кого є проблеми (адаптація, наприклад). Щоб вона змогла відразу "включитись в роботу" з новими дітками.
читаючи фрази типу "
відразу видно ваше негативне ставлення до цього.
Когда наблюдаешь со стороны и знаешь что происходит и зачем это делают, знаешь возможные последствия, то появляются противоречивые чувства.
А особенно, когда видишь, что аудитория искренняя и "дети". (большие дети).
Главное, в чьих они руках и нужна ли эта коррекция.
Вернусь к тому зачем кололи родителей как орехи.
Психолог рассказала о себе, об особенностях возраста наших деток и на закуску :
- Так что если ваш ребенок придет из сада и расскажет, что здесь произошло что либо из ряда вон выходящее, то вы им не верьте или в крайнем случае делите все на 2.
Тут и воспитатель, у которой на смене ударило моего ребенка качелью:
- Да-да-да. Не верьте. А то как придут и как понарассказывают ...
Вот к чему все велось.
И судя по очень живой реакции воспитателя , до того молчавшей и не участвующей, это для них важно.
Я тогда слушала дуэт психолог-воспитатель с песней "Не верь дитю своему".
Так с шутками-прибаутками посеяли зерно недоверия в подсознание родителям к собственным детям.
Смотрела тогда на свои руки, я все еще заполняла анкету.
Тремор.
Надо же как меня зацепило.
Психолог собрала анкеты и "Куколок Вуду" и на прощание воспитательнице говорит:
-Я вам завтра скажу кто кем .... пауза и выразительная улыбка ... работает.
Перерву трохи таку довгу історію. А то мені щось зовсім незрозуміло що поганого в тому, що психолог працює в садку.
Я іграшки теж якщо даю, значить вони не жалкі. Хоча деякі мені шкода, але відмовити не виходить. Деякі були безслідно загублені(( А недавно нам повернули лялю, яку ми принесли ще взимку і Настя сказала, що хай залишається в садку)))
це само собою, я просто вже не перший раз читаю обурення про укуси і цікаво, що ви далі робите з цією інформацією. Я начиталась тут, прийшла до вихователя з питанням, мені сказали "Да, Василиса вкусила Настю, вона взагалі частенько дітей кусає, не знаємо що з нею робити". І все, мені нічого було сказати)) Тим більше, що Настя на укус не те що не скаржилася, воно про нього навіть забула)
А другий раз сама винна була, бо іграшку не віддавала, ну або інша дівчина, що іграшку відбирала... Коротше вихователька не встигла розрулити той конфлікт.
Иа, проблема не в самих укусах, а в том, что воспитатели отнекиваються или врут "все впорядке!" Какое наыиг в порядке, если у меня реб два дня подряд приходит с рзцарапаным лицом и гематомой на виске?
Тут еще в процессе выясняеться, что его девочка раньше била, но теперь не бъет, а так у нас все в порядке.
А сегодня сынок засыпал и начал про садик рассказывать и выдает фразу " Боюсь Тему, меня обижает он"
Кстати, этот мальчик нас и покусал. Я у воспитательницы сразу спросила сказала ли она об этом родителям. Ответ был утвердительный. Поживем -увидим.
Повторюсь, меня напрягают не разборки детей, а откровенный мороз воспитателей.
У нас одна вихователька все розповідає перша, інша - ні. Але не тому що вредна, а просто тому що вона така. Я б сказала, що її призвання взагалі не ця робота, але не мені вирішувати.
Є у нас один хлопчик, який всих ображає. Так співпало, що я його і батьків знаю ще до садка, і не можу сказати, що вони дитиною не займаються, навпаки. Коли потрапляємо на майданчик, то папа хлопчика там як вихователь, всіма дітьми займається. Всі батьки знають про цього хлопчика, що ображає всих (забирає іграшки, штовхає, якщо йому заважають пройти, бере їжу з чужих тарілок, якщо хтось зазівавсь, б’є, якщо його щось образило...), психолог весь рік працювала з ним, вихователі. Мені, якщо чесно, шкода цих батьків. Особливо коли приходять в садок, а на них нападають інші батьки "та що ж ти за мама така?" і читають нотації (була свідком).
Настю цей хлопчик один раз штовхнув, вона впала і вдарилась губою об стілець, і забирав іграшки. Але вона все одно зним дружить і грається, і додому любить разом ходити і в садок.
Так от я тому і задавала питання, якщо от відомо хто в групі такий, відомо, що батьки нормальні, що працюють з ним, але пройшов рік, а він майже не змінився. Що робити? І я думаю йому просто потрібно перерости (він ще погано розмовляє, тому не вміє домовлятися)
